У Світлани Татаркіної з села Негівці Калуського району, що на Івано-Франківщині, живе майже 70 котів. Жінка мріє про притулок для них. Надавати прихисток тваринам жінка почала приблизно 20 років тому.
Про це повідомляє Суспільне.
Світлана Татаркіна спочатку просто забирала котів додому, згодом почала їх стерилізувати, вакцинувати й цікавитися хворобами чотирилапих.
Аби нагодувати тварин, жінка встає о 6:00. Годує їх кормами й домашньою їжею. Деякі продавці роблять їй знижку на м’ясо.
“Кожен ранок варю кашки: перловку, вівсянку з льоном. Наступного дня готую пшеничну, але перловка та вівсянка йдуть, як складники, постійно. Льон даю, щоб котячі шлуночки добре працювали. І додаю м’ясний фарш. М’ясна кашка в нас виходить. Увечері в нас — суп овочевий. Все на терці буряковій тру”.
Жінка пам’ятає історію кожного свого котика. Наприклад, Мурзіка рік тому їй привезли з Тернопільщини — старого кота викинули просто на вулицю.
“Він знає, що я маю прийти, маю першого його погладити”, — каже Світлана.
Після Мурзіка Світлана прихистила в себе ще кількох котів з різних областей. У неї є тваринки зі Львова, Херсона, а кішка Сушка — з передової.
“Вона мені така дорога. Бо коли я згадую, як хлопці приїхали прямо звідти, із Запоріжжя, приїхали й подзвонили, чи я можу взяти. Одразу привезли мені”.
В оселі Світлани живуть як звичайні дворові коти, так і породисті. Наприклад, ангорку Алю із синьо-жовтими очима власники віддали, бо виїхали за кордон.
На огляди у ветеринарів, ліки та харчі жінка витрачає власні гроші. Вона каже, що отримує пенсію, чоловік — зарплату.
Мрія жінки — створити котячий притулок. Для цього три роки тому збудували разом з чоловіком простору хатину. Наразі перекрили дах, поставили пластикові вікна, провели воду та встановили буржуйку. Однак, розповідає Світлана, коти можуть жити тут лише в теплу пору року. Взимку тут — холодно, а грошей на утеплення подружжя не має.
“Плани були одні, але я розумію, що зараз — війна”, — говорить Світлана.
