Історій про те, як мобілізують айтівців, безліч. Проте сьогоднішня — унікальна. Наш герой — 56-річний Python-розробник, який увійшов у цю сферу зовсім нещодавно — після початку повномасштабного вторгнення. Володимир просить не називати його імені й не публікувати справжні фото у цілях безпеки, оскільки вже незабаром буде розподілений до якогось з підрозділів Сил оборони після навчань. Ось його історія.
«Трохи застарий для IT»
Володимирові повних 56 років. Він каже, що вже трохи застарий для IT за версією більшості роботодавців. «Але якщо ми не підемо в IT, воно само до нас не прийде…», — оптимістично жартує чоловік.
Він закінчив Одеський політех у далекому 1991 році за спеціальністю інженер-радіотехнік. Володимир зазначає, що завжди був біля IT. «Я, можна сказати, з того покоління, яке його формувало», — каже чоловік.
Так сталося, що Володимир був дотичний до туристичної сфери, і тому йому вдалося побачити світ. «У бурхливі 90-ті я працював „компʼютерщиком“ у туристичній сфері. Це по-олдскульному айтівець. По роботі багато подорожував, що стало одним з моїх найактивніших хобі», — розповідає Володимир.
Потім разом із друзями чоловік відкрив магазин, який працює й понині та надає послуги налаштування комп’ютерних мереж та систем відеоспостереження. «Через деякий час я зрозумів, що рутина вбиває мотивацію, і я не бачив перспектив розвитку. Цей бізнес потроху помирав та не приносив достатньо прибутку, і я пішов в програмісти», — зізнається Володимир.
Шлях у програмісти
Колишній підприємець зізнається: «Оглядаючись назад, розумію, що роботу, в яку не віриш, треба залишати раніше. Це не так легко зробити, як сказати, але зараз я шкодую, що не взявся за програмування раніше. Як кажуть, кращий день, щоб посадити яблуню, був 10 років тому. Наступний кращий день — сьогодні», — філософськи міркує Володимир.
Останнім поштовхом для зміни виду діяльності стала велика війна. «Перші дні було дуже важко й нервово. Сім’я поїхала за кордон у пошуках безпечного прихистку, а я ледве не з’їхав з глузду. Всім, чим можна було, ми допомагали ТРО, нашим друзям-добровольцям, волонтерам та старим клієнтам-військовим», — розповідає Володимир.
У той час саме програмування стало для нього рятівною паличкою, аби стримати голову в порядку і не поїхати дахом. «Роботи й товару не стало геть. Потік новин тримав у нервовій гарячці. Треба було чимось грузити мозок, й Python був для цього саме тим, що треба», — згадує чоловік.
Очних курсів знайти тоді було важко — від невизначеності IT-школи на певний час завмерли. Тому Володимир вирішив вивчати Python самостійно за тими матеріалами, які є в інтернеті.
«Трохи пізніше, коли військова ситуація стала стабільнішою, з’явилися й курси. Я спробував очні заняття у місцевій IT-школі, але не закінчив їх, коли зрозумів, що вони орієнтовані в основному на створення інтернет-магазину, що було дуже далеко від моїх задач», — каже він. Втім, чоловікові вдалося отримати достатньо знань, аби стати цікавим роботодавцям.
Робота в IT
Невідомо, чи вдалося б Володимирові увійти в IT без допомоги друзів та знайомих. «Моя ситуація не зовсім типова — перша і єдина на сьогодні вакансія прийшла до мене через моїх друзів», — зізнається новоспечений розробник.
Ще до війни із друзями Володимир обговорював красиву, але нестандартну й слабко формалізовану задачу обробки великих масивів вкрай розрізненної інформації. «Стандартні методи та підходи або вирішували лише частину задачі, або рішення з часом „розбігалось“ з вимогами. Багато професіоналів, з якими я обговорював свою задачу, казали, що вони б не стали навіть братися за проєкт без чіткого ТЗ, а в нашій сфері його не було, і бути не могло», — каже він.
Навіть штучний інтелект не допомагав. «Як би не робили з нього жупел і пігулку від усіх хвороб, для цієї задачі він також не підійшов. Було витрачено чимало часу й зусиль, і наприкінці другого року проєкту ми його потроху побороли», — розповідає Володимир, не уточнюючи, над проєктом у якій сфері працює.
Володимир зазначає, що знання характеристик і обмежень hardware-пристроїв допомагає конфігурувати архітектуру software-рішень, з якими він працює нині.
Він зізнається: дуже надихається, коли починається робота «в потоці» — код лягає як по маслу, розробник досягає максимальної концентрації, пам’ять працює, як швейцарський годинник. «З років навчання в Політехнічному такі моменти бували дуже рідко, але круті віражі в кар’єрі додають адреналіну в кров, і я знову відчуваю впевненість, що я на вірному шляху і контролюю ситуацію», — каже Володимир.
Буває й таке, що код «не йде». «Певно, що кожен программер з таким стикається, і тоді мозок шукає свої workaround для обходу затиків і руху вперед. У кожного свої методи боротьби зі спільними ворогами — гортанням новин, мемами, і гадюкою-прокрастинацією. Іноді треба тягнути себе на робоче місце просто за шкірку. Поки справляюсь», — зазначає Володимир.
Дорога до війська
Втім, кілька місяців назад з IT Володимирові довелося стосунки перервати. Він тепер — військовий, якого мобілізували.
«До останнього я вважав, що я застарий для військової справи, і що з мене буде набагато більше користі як від інженера. Але у момент нашої випадкової зустрічі ТЦК вирішив, що я ще нічого собі такий, і потрібен армії з усіма своїми роками й болячками», — розповів чоловік.
Володимир розповідає, що багато хто з друзів-армійців запрошували його у свої підрозділи. «Тож у мене була можливість вибрати місце, де я зможу принести максимальну користь країні», — завуальовано розповідає мобілізований розробник. І чи скористався такою можливістю, не зізнається, бо поки що не розподілений у військо.
Наразі він проходить загальновійськову обов’язкову підготовку, вдруге за своє життя. «Дуже цікавий був досвід повернення в армію, яку я пам’ятав ще за радянських часів. Не буду сильно спойлерити, скажу тільки — багато чого змінилось», — загадково і без деталей каже Володимир. Наразі він проходить навчання, а далі на чоловіка чекає розподілення. Проте куди саме його направлять, військовослужбовець поки що точно не знає, тому, аби не порушити власні плани, не прогнозує подальший розвиток подій.
За спостереженнями чоловіка, наразі в армії помітно назріла необхідність реформувати підготовку офіцерського складу. «Підходи в керуванні місцями дуже нагадують радянські, це я вам як експерт кажу. Є багато змін, правда, але нової армії я досі не бачу. Хочу вірити, що все ще зміниться», — каже айтівець.
Після служби, попри турбулентність ринку, вік та незначну кількість пропозицій від роботодавців Володимир планує повернутися в IT і продовжити робити цей світ кращим. «Дуже на це сподіваюсь», — зі спокоєм філософа зазначає чоловік.
Попри невідомість та ризики, оптимістичний Володимир іронічно каже, маючи на увазі військо, що «все ж таки існують роботодавці, які вірять, що можна кардинально змінити рід діяльності у 50+, вписатися у новий колектив і мати начальство, молодше за тебе».
Читайте також: Пісня Джамали визнана однією з найкращих за всю історію «Євробачення».
Forbes назвав суму, яку зібрала Джамала на підтримку України