Каріна Плай: Усі музиканти – трошки наркомани. Георгій Раут (Мета) записав цікаве інтерв’ю із зіркою 90-х, українською співачкою Каріною Плай. Пропонуємо його вашій увазі.
Карина Плай
Згадаймо зірок 90-х. Нехай зараз вони не так часто з’являються в медіа просторі, нехай молоде покоління їх не знає, але є ті, хто досі слухає їхні пісні та ностальгує.
Карина Плай – зірка, під її пісні багато хто з нинішнього покоління народився. Тоді була інша Україна, тоді не було війни… Тому подвійно цікаво дізнатися, як склалося в неї життя і чим вона зараз живе.
– Перше питання традиційне. Як ці три роки позначилися на житті?
– Це дуже глибоке питання. Якщо коротко і узагальнено, то я не можу думати про повноцінне життя, розуміючи, що наші люди весь цей час віддають свої життя, щоб зберегти життя нам. Говорити, що я маю подяку і схиляюся перед мужністю наших захисників – не сказати нічого. Не раз я писала про солідарність, закликала згадати, що ми всі – один народ, і люди, які живуть у тилу, просто зобов’язані підтримувати тих, хто закриває їх грудьми. Не лише донатами, а й морально, поділяючи їхні поневіряння, даючи опору.
Я поховала кілька дорогих мені людей
Тому з самого початку війни я веду дуже аскетичний спосіб життя і не дозволяю собі жодних свят, веселощів, курортів, обновок, скоротила до самого мінімального мінімуму свої потреби в побутових витратах, їжі та одязі, залишила лише витрати на лікарів (так вийшло, що початок війни я зустріла в лікарні). Поки що донати – на першому плані. Це те, що хоч якось дозволяє мені відчувати, що я не кидаю своїх і підтримую в такі страшні часи.
Крім того, якщо спочатку я зовсім не могла думати про створення пісень, зараз навпаки я ніби надолужую втрачене і знову почала писати і тексти, і музику. Деякі мої пісні таки доходять до хлопців на передовій та підтримують у них бойовий дух, впевненість у тому, що «Ти не один», а це, на мій погляд, дуже важливо.
Війна змінила багато в житті співачки
– А що найскладніше сталося у цей час?
– Я поховала кілька дорогих мені людей. Це біль, до якого звикнути неможливо, багато хто мене розуміє. Одна з моїх найближчих подруг із самого початку війни воює на передовій. Що таке жити і прокидатися вночі у постійній тривозі, невідомості та страху за життя близької людини – я думаю, не треба пояснювати. Крім того, війна змусила багатьох моїх близьких друзів виїхати з країни. Тепер вони далеко, живуть своїм життям, розсіяні світом. Ці люди були моєю опорою, майже сім’єю. Добре, що інтернет рятує, але він ніяк не замінить живе спілкування.
У порівнянні з цим усе те, що мені довелося міняти вікна у квартирі після вибуху на моїй вулиці – нісенітниця. Крім того, мені довелося самій, особисто впритул боротися за життя дуже близької мені людини, опинитися в ситуації, де від моєї завзятості та відданості дійсно залежало його одужання та життя. Це було довго, важко і на межі можливостей, коли на себе вже не вистачало ні сили, ні моральних ресурсів. Але і це ми пережили.
Біль і страждання навряд чи роблять людину сильнішою
Не скажу, що я стала сильнішою, звичайно ні. Біль і страждання навряд чи роблять людину сильнішою, швидше просто вводять у стрес, а ось мудріше роблять точно. У лікарнях я побачила яку нереальну мужність і силу духу мають деякі люди, які втратили на фронті здоров’я. І це залишило глибокий слід у моїй пам’яті.
За цей час я зіткнулася з тим, що свідомість людей змінюється. Багато хто не витримує того сюрреалізму, що відбувається навколо, втрачає віру в добро і справедливість, ламається… У такій ситуації завдання мистецтва – бути підтримкою людям і не дати душам стати кам’яними. Ось цим я зараз і займаюсь.
– Як у Львові зараз ставлення до війни? Чи можна зустріти російськомовних?
– Львів перенасичений. Він насправді – не дуже велике місто, з Києвом не порівняти. А от із київськими заторами на дорогах тепер зрівнятися може легко. Машин з інших міст – неміряно, серед них нових та дорогих – величезна кількість, парковок не вистачає, ціна на них роздута, у центр на своїй машині можна не виїжджати взагалі – намотуватимете кола пошани у пошуках вільного місця навіть на платній стоянці.
У Львові життя спокійніше
У Львові життя, безумовно, спокійніше, ніж у містах, які бомбардують постійно. Кількість концертів, ресторанів, туристів, акцій зашкалює, що мене дивує. Як і те, скільки будується нових житлових комплексів, як багато вже здано житла… Як гриби ростуть нові магазинчики та супермаркети. Іноді здається, що приїжджих, які переселилися сюди – половина всього населення. Серед них багато російськомовних. Але треба віддати належне – скрізь у соціальних та офіційних місцях люди намагаються спілкуватися лише українською.
Щодо війни, то люди себе проявляють дуже по-різному. Багато хто волонтерить досі, а багато хто вже адаптувався і намагається про війну не думати і жити, як то кажуть, сьогоднішнім днем. Я іноді дивуюся тому, наскільки в деяких людей виходить переконати себе, що поки їх особисто не торкнулося спільне горе – це не їхнє лихо.
– Так, таке буває. Ну, а тепер до теми розмови. Ти зірка 90-х. Сумуєш за колишньою славою?
– Для мене особисто слава – це далеко не так круто, як може здатися. З популярністю пов’язана безліч обмежень, треба завжди бути у формі. щоб не розчаровувати людей, які звикли бачити тебе в певному образі. Популярність – це відповідальність перед своїми шанувальниками. Для мене, наприклад, дуже важливо і трепетно знати, що моїм ім’ям хтось назвав доньку, або що хтось під мою пісню робив пропозицію руки і серця, або що я колись відписала лист у відповідь шанувальнику і мої поради допомогли поміняти йому життя… Є багато подібних моментів, це чудово і цінно. Але я не з слави сумую.
А за тією своєю залученістю до музики та концертної діяльності, коли 24 на 7 живеш тільки своєю справою і абсолютно все у своєму житті їй підпорядковуєш. Це якийсь особливий драйв, він ні з чим не зрівняється. Але й забирає весь твій час, усі сили всього тебе. З часом починаєш цінувати у житті інші речі, мислити тверезіше.
Карина Плай вважає, що популярність – це відповідальність
– Розкажи, в чому різниця між сучасним шоубізнесом та минулим?
– Шоубіз зараз і тоді – це все та ж трійця: талант + організатор + фінанси. Плюс обов’язково елемент везіння, у цьому я повністю погоджуюся з Юрієм Нікітіним – продюсером Іри Білик та багатьох груп. Але точно можу сказати одне: без грамотного організатора, який знає ази, здатного ясно стратегічно мислити, розуміти в кого варто вкладати свої сили, як діставати фінансування, як його розподіляти і як будувати команду – бізнесу з шоу не вийде. Так, харизма артиста, безумовно багато значить, як і талант, як і продуктивність.
Але цього замало. Навіть враховуючи сучасні можливості соціальних мереж, інтернету, доступності, що з’явилася, технічно записувати і створювати музику – без правильно сформованої команди під управлінням грамотного організатора навряд чи щось серйозне і довгострокове вийде.
Старі Зірки
– Багато зірок минулого покоління намагаються різними способами дати знати про себе. Як ти до цього ставишся?
– «Старі Зірки» – це звичайні люди, музиканти, які не бачать свого життя без музики. Є у них концерти чи ні – музика у них у крові, у повітрі, яким вони дихають, у кожній хвилині їхнього життя, повірте. Психологи стверджують, що музика – це єдиний не шкідливий наркотик, тож усі музиканти – трошки наркомани. А ті, які ще й на сцені побували – тим паче. Ні з чим не порівняти відчуття, коли віддаєш свою душу людям і бачиш, що це робить їх щасливими. Тому якщо зірки на небі стають так, що дають можливість артисту знову вийти на сцену і знову зустрітися з глядачем – це величезний успіх. І молодці ті артисти, які її не упускають.
Я довгий час займалася здоров’ям близьких мені людей
– А що зараз що відбувається у твоєму житті?
– Я довгий час займалася здоров’ям близьких мені людей і була повністю поглинена. Згодом довелося займатися своїм здоров’ям. На себе як на артиста сил майже не залишалося. Але навіть у цьому «майже», я писала нові пісні, записувала їх – разом із лідером гурту «Галактика» Славою Сінчуком. Це допомагало мені залишатися у творчій формі як співачці, і як автору музики, текстів, аранжувань, експериментувати в різних жанрах, створюючи пісні для інших виконавців. На сьогоднішній день готова нова програма. Звичайно ж, я планую її показати глядачеві, веду переговори з організаторами концертів. Часто шкодую, що я сама не організатор, навіть планую пройти навчання у цій галузі. А там – як Бог дасть.
– Все в тебе вийде. Завжди хотів запитати і є можливість – що з особистим життям? Чи є кохана людина?
– Я не люблю розповідати про особисте життя. Колись у 90-ті роки нас – молодих артистів – вчили, що розмови про особисте життя – це частина роботи, яка допомагає у розкручуванні. Як і скандали та плітки. За молодістю я цього слідувала, а зараз розумію, що це дуже велика помилка – особисте робити громадським і дозволяти будь-кому копатися у своїх відносинах. Можу сказати одне: мій перший чоловік помер. Що зараз? Якщо виходитиму заміж – ви про це дізнаєтеся постфактом.
– Відшила так відшила. Добре, тоді повернемось до нашої теми – Україна після війни зміниться. Чи зірки 90-х можуть стати знов знаменитими?
– Я думаю, що вони не можуть стати відомими, а вже такими стали. Люди скучили за традиційною українською піснею, українською подачею, українським мелодизмом, українськими голосами. Це автентика, вона цікава, актуальна, потрібна. Довгий час у такій музиці ми мали прогалину. А глядач – і в Україні, і за кордоном – сумує та ностальгує за артистами, з якими виріс, за піснями, які співав у свої найкращі молоді роки. Я дуже тішуся, коли бачу, що артисти 90-х збирають повні зали. Це говорить про те, що вони потрібні і їх люблять і не забули навіть через багато років.
Карина Плай залишається такою ж жіночною і бажаною
– Добре. Але, Каріно, розкажи, що тобі потрібно для щастя?
– Поки є війна, смерті, біль, горе – я не можу відчути себе щасливою. Ніяк. Майже щодня за вікном я чую пісню «Пливе кача» і бачу похоронну процесію, коли люди зупиняються, багато хто стає навколішки прямо на вулиці і проводжає в останню путь наших захисників. Це страшне горе, воно затьмарює будь-яке щастя і накладає свій відбиток на будь-яку радість.
Що потрібне для щастя? Мир, стабільність, здоров’я, певність, розуміння як жити далі в цьому божевільному фейковому світі та його божевільному ритмі, можливість відчути себе захищеною на всіх рівнях. Хочу бачити радість в очах людей, хочу щоб вони мали підстави більше посміхатися, довіряти один одному, щоб реальність не тиснула їх, а захищала. Я дуже радію і надихаюсь коли бачу, що мої дії роблять життя когось легшим, кращим… І щаслива коли бачу, що роблю щасливими інших.
Наостанок
– Ну і кілька слів для українців у цей складний час
– Навіть у такі складні часи шукайте у собі сили залишатися людяними, підтримувати один одного. Не забувайте, що найбільше щастя приносять найпростіші речі, які довкола нас, просто важливо їх помічати. Цінуйте тих, хто вас любить, не забувайте, що вони не вічні, по можливості не відкладайте ваші мрії «на потім», адже «потім» може і не наступити. І коли дуже важко на душі – співайте, співайте голосно, всім лихам на зло! Це надає сили. І нехай Бог береже всіх нас.
Фото: Особистий архів зірки
Ми писали раніше: Розлоге інтерв’ю Андрія Хливнюка Українській правді.
