Улюбленій пісні українців сповнюється 67 років. Про чудовий хіт усіх часів розповів Михайло Маслій.
1958 року Платон Майборода працював над музикою до кінофільму «Літа молодії», де в невеличкому епізоді герой картини частує свою подругу сніданком, дбайливо загорнутим матір’ю у вишиваний рушник. Режисер Олексій Мішурин запропонував уникнути звичайного побутового діалогу, а дати музично–узагальнений образ материнської любові, музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху. Ця ідея сподобалася композитору, а також його приятелю Андрієві Малишку, який мав написати пісенний вірш.
Народження твору
А ось як у деталях про народження безсмертного твору розповідає поет-пісняр Андрій Демиденко, йому пощастило брати інтерв’ю у Платона Майбороди для газети «Молодь України» на початку 1970–их. Ще зовсім юний поет сидів у робочому кабінеті композитора, дещо згодом зайшла до них мати пісняра Одарка Єлисеївна, занесла чай і сіла на стілець, щоб перепочити: «Під час чаювання запитую: «А тепер, Платоне Іларіоновичу, декілька слів, будь ласка, про пісню «Рідна мати моя». Кого першого запліднила ідея створення? Як довго ви зі своїм другом і побратимом поетом Андрієм Самійловичем Малишком її писали? Платон Іларіонович крутнув головою: «Та я вже стільки про неї наговорив…»
Тут раптом озивається Одарка Єлисеївна: «Андрійчику, синку! Давай я тобі все розкажу так як було. Бо й все проходило на моїх очах. Ми з Малишком Андрюшою жили тоді ще в одній квартирі. Так от, заходжу до них, а вони щось там длубають, про щось буркотять, стиха лаються між собою. Я й кажу: «Що ви там пишете й пишете про одне й те саме… Ви б краще написали скільки я ночей не доспала, скільки тебе, Платошо, і твого брата Жору проводжала в дорогу, скільки своїх очей я виплакала вам услід…» Вони зиркнули один на одного, потім глянули на мене, і зразу ж стали — мов їх підмінили. Й не зронивши ні слова, зачинилися. І вже не виходили — ні опівдні, ні ввечері… Я ж переживаю…
Під ранок прочиняю двері: а там диму — хоч сокиру вішай. А за роялем, бачу, сидять мої хлопці — голі по пояс, але щасливі, мов діти. Коло них порожніх пляшок — ну, ціла батарея… А загледіли мене — разом підбігли, взяли за руки, і почали навперебій — чуть не злякали: «Мамо, мамо, послухайте! Це про Вас».
Платошка відкашлявся й почав першим: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала… І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала…» Затим, як умів, співав Андрюша. Далі вдвох. Я ж слухала й слухала… А потім ми обнялися втрьох — і вже не стримували сліз… Отак це, синку, було».
Улюбленій пісні українців сповнюється 67 років
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, розстелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
А на ранок, напередодні зйомок, до роялю, за яким сидів автор, став артист Олександр Таранець. Заспівав ще «гарячу» пісню Андрія Малишка та Платона Майбороди і… заплакав.
Музичний художній фільм «Літа молодії» (кіностудія ім. О.Довженка) став лідер прокату 1959 року — 36.7 млн. глядачів. У ньому вперше прозвучала «Пісня про рушник» з голосу Олександра Таранця під акомпанемент струнних інструментів — скрипки, гітари, віолончелі. Його любили і йому довіряли, адже вмів дуже трепетно, щиро та душевно виспівати кожне слово, кожен звук (не випадково, мабуть, голос Олександра Таранця звучить у 48 кінофільмах). Він не просто співав, він дихав кожною мелодією, жив нею. Пісні були його єством, його сутністю. Його життям. І сам артист, немов його пісні, володів доброю притягальною силою — як митець, як творча особистість, як людина. Прямий і непоступливий у справах творчих, коли йдеться про долю української культури і її кровний зв’язок з долею народною, він був простим та щирим з людьми працьовитими й добрими.
Ми писали також: “Believe me!” – пісня-афірмація від Jerry Heil та ЮНІСЕФ для підтримки ментального здоров’я підлітків і молоді.
