Соціальна кампанія «Пліч-о-пліч» розповідає історію місцевої громади на Волинщині, яка з перших днів війни організувала активну допомогу вимушеним переселенцям.
Одразу після початку повномасштабного вторгнення, Підгайцівська місцева громада виділила кошти з місцевого бюджету, аби прийняти якомога більше переселенців і забезпечити їх комфортними умовами проживання.
«Місцева громада дуже активно відгукнулася на допомогу нашим землякам, яким довелося втікати від війни. Багато родин прихистили переселенців у себе вдома. Понад 1000 людей отримали прихисток у наших дошкільних закладах – у двох дитячих садочках. Один із них ще навіть не був уведений в експлуатацію, тож ми швидко доробили ремонт, під’єднали комунікації та заселили людей», – розповідає Жанна Скороход, начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Підгайцівської громади.
Було придбано всю необхідну побутову техніку: холодильники, пральні машини, комп’ютерну техніку, зробили доступ до інтернету. Крім того, всіх людей забезпечили триразовим харчуванням. Також у закладах працював персонал, який допомагав переселенцям у будь-яких питаннях, — медична сестра, вихователі, працівники кухні.
«Дуже багато було сімей із дітьми, тож ми розуміли важливість навчального процесу. Тому забезпечили його дітям – і дошкільнятам, і школярам», – каже Жанна.
Серед сімей, які знайшли прихисток у Підгайцівській громаді, були дві родини з Чернігівщини, з села Ягідного. Це село перебувало в окупації ворожих військ. Там, у місцевій школі, росіяни облаштували свою позицію, а людей тримали практично в заручниках у підвалі.
«Близько місяця 300 людей, серед яких було 70 дітей, виживали в нелюдських умовах у цьому підвалі. Наймолодшому було 3 місяці, найстаршому – 93 роки. До звільнення дожили не всі, близько 10 людей померли від нестачі повітря, їжі, ліків. Мертві лежали разом із живими. Наші люди пережили страшні страждання і ще досі продовжують у них жити. Семирічний хлопець, який разом із мамою приїхав до нас із Ягідного, при будь-яких гучних звуках падав на підлогу та закривав руками голову» – розповідає Любов Сапига, директорка дитячого садочка «Сонечко».
