У селі Чорниж Луцького району віряни жорстоко побилися за церкву. В хід пішли вила і штахети, йдеться у сюжеті 12 каналу, на який звернув увагу “Духовний фронт України”.
Після того, як частина селян попрощалася з Московським патріархатом, прихильники російської церкви на чолі із настоятелем храму буквально захопили храм та його територію. Тож новостворена громада ПЦУ місяцями молилася просто посеред вулиці.
Та коли терпець увірвався і надійшли документи про те, що громада села офіційно в ПЦУ, – люди вирішили, що пора молитися у домі Божому. Утім, не вийшло: представники Московського патріархату взялися захищати церкву вилами та штахетами.
Стіни Свято-Михайлівського храму в селі Чорниж цього дня чули та бачили дійсно багато. І не дивно – до такого розвитку подій люди готувалися заздалегідь, бо ж не дарма о 8-ій ранку принесли до церковних воріт вила.
Війна за церкву в Чорнижі почала назрівати ще у травні: коли більша частина парафіян вирішила порвати із Московським паріархатом та перейти до ПЦУ. І все б нічого, якби проти них не повстала інша частина села. Прихильники УПЦ МП буквально захопили церкву: протягом п’яти місяців вони не пускали односельчан навіть на територію храму. Тож люди не мали іншого виходу, як молитися за воротами церкви.“Ви знаєте, що мене найбільш дивує. Коли читається Євангеліє українською мовою – не то шо не слухають, навіть перешкоджають іншим слухати. І це якось так дивно виглядає на четвертому десятку незалежної України. Оскільки вже сьогодні всі реєстраційні процеси завешено, ми сподіваємося, що настоятель, колишній настоятель громади МП, врахувавши оці всі зміни, дозволить православним українцям молитися в їхньому храмі”, – говорить отець Андрій Закидальський.
“Ви представте, 40 градусів жара, а ми стоїмо, печемося, і вони нас не впускають. Ну шо це таке, де власть, де закон, якась права має бути. Були панахиди, скільки було панахид. Не я тільки одна, ше одна жіночка є, яка сина недавно похоронила. І нас не впустили в церкву, щоб ми навіть свічку поставили за те, шо наші діти загинули за те…за їх”, – обурюється мати загиблого Героя Тетяна.
Пані Тетяна – одна із перших у селі втратила на війні сина. Ось уже майже вісім років, як їй болить усе російське. А надто ставлення односельчан, які обрали московську церкву.
А жінка, що стоїть поруч, досі не скинула чорну хустину. Минуло лиш кілька днів після сороковин по її синові. От тільки, плаче, аби відправити 40 днів їх довелося їхати у сусіднє село. Священник Ростислав, який лишився із прихильниками Московського патріархату, не пустив згорьовану матір навіть на поріг храму.
Вперше звершити спільну молитву українською, як належить, не на подвір’ї, а в храмі Божому парафіяни вирішили сьогодні. Та не тут то було. Прихильники Московського патріархату на чолі із отцем Ростиславом стали перед воротами храму стіною.
Спілкуватися із нашою знімальною групою пенсіонерки, які захопили храм і його територію, спершу грубо відмовили. Втім, після декількох спроб таки поговорити, вдається. Жінки дають зрозуміти: якщо люди, які стоять по той бік, створили собі іншу парафію, то робити в цьому храмі їм більше нічого.
“Колись люди молилися в печерах, в катакомбах, де тілько молилися. В них же хатів є море. Хай найдуть собі любу хатинку, оборуюють, може ми їм шось поможемо. Та й хай моляться”, – кажуть вони.
І хоч бійка за церкву відбулася, зайти туди ніхто так і не зміг. Колишній настоятель храму Ростислав сказав, що рішення про перейменування парафії – незаконне, корупційне, і його він буде оскаржувати в суді.
У законності документів запевняли отця Ростислава і священники ПЦУ, і поліція, і голова Колківської громади. Утім і цих слів бракнуло. Отець Ростислав наполіг на тому, що допоки він із громадою УПЦ МП шукатиме правди в суді, храм треба опечатати. І хоч йти на такий компроміс представники ПЦУ не хотіли, все ж погодилися. Бо розуміли, правда й закон на їх стороні. До перемоги лишилося зовсім трохи, а відвойовувати “окупований” храм стусанами – не їх метод.
