На межі 2023 та 2024 року стало очевидно, наскільки складний період розпочався у зовнішній політиці. Про це пише ЄП.
Вже зараз призупинилася фінансова допомога та вичерпалися кошти на зброю з боку США, і обсяг підтримки у новому бюджеті лишається під питанням. Нове фінансування від ЄС також затрималося, і хоча згодом його напевно схвалять, сам факт того, що частина західних політиків (і це не лише Орбан!) ставлять його під питання, є дуже тривожним.
Ще рік тому допомога світу Україні була безумовною. Тепер навіть ключові партнери прямо кажуть, що цей період завершився, і висувають вимоги, пов’язані з проведенням структурних реформ. Реформування України – це, безумовно, добре і потрібне також нам самим, але це ще один сигнал для Києва.
Світ усвідомив, що війна обіцяє бути тривалою, а “шоковий” підхід 2022 року у відносинах з Україною має еволюціонувати.
Досі партнери заплющували очі навіть на найгостріші проблеми та мовчали про антидемократичні тенденції, щоб не підірвати міжнародну підтримку України. Від “єдиного марафону” до проблем у опозиційних мерів: про все це партнери або мовчали, або говорили дуже обережно.
У 2024 році мовчанка завершиться. У Європі вже заплановані публічні дебати з дотичних питань. І, на жаль, керівництво парламенту своїми діями часом погіршує ситуацію, у якій опинилася країна.
Достеменно невідомо, чи був спікер Руслан Стефанчук ініціатором нових правил відряджень нардепів та формування делегацій України до міжпарламентських асамблеї, які він одноосібно ухвалив у останні дні минулого року. Але заяви спікера про ці документи свідчать про нерозуміння їхніх наслідків для України.
Утім, найгіршого ще можливо уникнути.
Цей текст пояснює, чому йдеться про серйозну загрозу, вага якої не перебільшена українською опозицією.
ПАРЄ: зупинитися на межі
Утім, почати варто з позитивної новини. У середу 10 січня бюро групи консерваторів у ПАРЄ узгодило розподіл посад в асамблеї за своєю квотою та підтвердило, що головою комітету з питань міграції та біженців стане представник України – нардеп Олексій Гончаренко.
І питання не в тому, що для нас так важливо головувати під час обговорення прав біженців. Хоча це саме по собі важливо – очільник комітету має впливову міжнародну трибуну, впливає на порядок денний обговорень, на рішення тощо. Ще вагоміше те, що голова комітету автоматично входить до керівництва (Бюро) ПАРЄ і має вплив на планування рішень усієї асамблеї.
Україна вже має дві чільні комітетські посади, і з трьома голосами у Бюро, по-перше, відкриє нові горизонти для просування своїх інтересів, а по-друге, гарантує свою сталу присутність у Бюро, коли нинішні керівниці комітетів від України (а це Євгенія Кравчук і Марія Мезенцева) підуть з посад за принципом ротації, яки суворо діє у ПАРЄ.
Словом, це призначення важливе саме по собі.
Але цього разу воно має також непрямий, ще вагоміший наслідок.
“Розподіл” на Гончаренка місця у керівництві ПАРЄ зводить до мінімуму шанс того, що спікер Стефанчук відкличе його зі складу української делегації в асамблеї – хоча дії представників влади у ВР ще до вчорашнього дня свідчили, що планується саме такий крок.
Викреслювати Гончаренка зі списків членів асамблеї за нових умов було б настільки безглуздим кроком з боку Києва, що можна, мабуть, розраховувати: цього не станеться і “Слуга народу” не стане “цілити собі в ногу”. До того ж тепер навіть для тих у партії влади, хто думав, що зможе без наслідків викреслити зі списків “небажаних” депутатів, стає очевидним, що такий крок призведе до скандалу у ПАРЄ щодо переслідувань опозиції.
Тим більше після того, як зі Страсбурга попередили Київ, що стежать за діями проти опозиції, та натякнули, що не варто “заграватися”.
Хоча є всі підстави вважати (і ці припущення ЄП підтвердили члени ПАРЄ від кількох фракцій), що вся історія з сумнівними рішеннями спікерами закрутилася, зокрема, для того, щоби покарати особисто Гончаренка. Хоча й не лише його.
Так чи інакше, проміжна розв’язка настане дуже скоро. За п’ять днів спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук має подати до Страсбурга список членів української делегації на 2024 рік, які з 22 січня візьмуть участь у зимовій сесії. Якщо серед них не буде Гончаренка – це створить моментальні серйозні проблеми для України. В іншому разі – проблеми все одно будуть, але відкладені у часі.
А тепер про все це детальніше.
Правила цензури для народних депутатів
Ті, хто детально стежить за політичними новинами, могли бачити хвилю повідомлень на початку року про те, що спікер Руслан Стефанчук знову обмежив право народних депутатів на відрядження, навіть якщо для цього не витрачаються бюджетні кошти.
Зважаючи на те, що за останні тижні було кілька гучних скандалів із недопуском опозиційних депутатів на зустрічі з міжнародними партнерами, ця тема привернула увагу ЗМІ. Тим більше, що у розпорядженні спікера №1367 була низка проблемних моментів – аж до пункту про те, що депутат має до початку відрядження отримувати “погоджені МЗС тези заяв, коментарів народного депутата щодо реалізації політики у сфері зовнішніх зносин”.
Така нова вимога – абсолютний нонсенс для європейського парламентаризму, і ця норма має усі шанси зашкодити Україні, якщо буде застосована на практиці; не дивно, що розпорядження Стефанчука викликало масову критику.
Але виявилося, що цим проблема не вичерпалася.
Одночасно спікер ВР (який насправді за конституцією не є “керівником” депутатів і не має права висувати для них такі вимоги та обмеження) підписав розпорядження №1366, яке не привернуло такої уваги – але воно несе не меншу загрозу для України (копія документа є в розпорядженні редакції).
Це – “Положення про постійні делегації Верховної Ради України у парламентських органах міжнародних організацій”.
Документ регулює правила призначення депутатів до делегацій України у понад 10 міжпарламентських організаціях, від Парламентської асамблеї Ради Європи до Міжпарламентської асамблеї православ’я. Утім, звертає увагу те, що чимало його положень (від строків повноважень до правил представленості) написаний відповідно до правил саме ПАРЄ, найвпливовішого європейського форуму, в якому беруть участь українські депутати.
Що саме є проблемного у документі від Стефанчука?
По суті, спікер пропонує змінити весь принцип формування делегацій для міжпарламентської роботи.
Наприклад, у ПАРЄ та деяких інших асамблеях є жорстке правило про те, що склад делегацій має пропорційно представляти усі парламентські партії, і щоби цей принцип працював – в усіх без винятку державах Ради Європи партії делегують своїх представників.
Україна, з волі Стефанчука, стала першою і єдиною в Європі, де партії та фракції позбавлені права самим обирати своїх представників. За рішенням спікера кандидатів можуть подавати також комітети, а потім спікер отримує право самостійно обрати з них тих представників, наприклад, опозиційних партій, які працюватимуть у тій чи іншій асамблеї від імені цих партій. Нонсенс!
Але саме так прописано у розпорядженні спікера.
І голови частини комітетів (як відомо, майже всі комітети очолюють члени СН) протягом минулого тижня займалися саме цим, просуваючи на засіданнях своїх комітетів ідею подати альтернативних членів ПАРЄ саме від опозиції. “Європейській правді” достеменно невідомо, чи була втілена якась із цих ініціатив у формальні рішення комітетів. Утім, якщо це дійде аж до зміни членів делегації, у Страсбурзі будуть, м’яко кажучи, здивовані такою спробою спікера узурпувати права опозиційних партій.
Інша безглузда норма каже, що “народний депутат України може бути включений до складу лише однієї постійної делегації”.
Зараз кілька депутатів входять до кількох асамблей одночасно; така практика є і в “Слузі народу”, і в інших, менших фракціях, і вона логічна.
Міжнародною політикою мають займатися фахівці у міжнародних справах, а не – з усією повагою до цих професій – учорашні весільні фотографи чи, скажімо, лікарі. Для них є свої комітети, де вони потенційно можуть розкритися за фахом. А робота за кордоном потребує і знання мов, і досвіду переговорів, і розуміння специфіки дипломатії та роботи організації, тому є фахівці-міжнародники, що спеціалізуються саме на цьому. І немає нічого дивного, що Петро Порошенко є членом двох делегацій (у спільних асамблеях з ЄС та НАТО), так само як і головний по євроінтеграції у фракції “Слуга народу” Вадим Галайчук (асамблеї з ЄС та ОБСЄ).
А у маленьких фракціях та групах можуть бути просто відсутні депутати, що здатні працювати за кордоном в усіх делегаціях, де вони мають бути за квотою.
Зрештою, такого правила немає ніде у Європі та у світі!
І остання ключова проблема – те, що Стефанчук наділив себе правом самостійно ухвалювати рішення “про дострокове виключення… зі складу постійної делегації” будь-якого депутата “у разі вчинення ним дії чи бездіяльності, що становить загрозу національним інтересам України або дискредитує Верховну Раду”. Передбачається, що оцінювати, чи мала місце “дискредитація Верховної Ради”, має – ви правильно здогадалися – одноосібно Стефанчук. Для цього покарання йому, за новими правилами, достатньо лише зустрітися з депутатом-“порушником” та із “суб’єктом подання відповідної кандидатури”.
Фактично спікер запровадив для себе диктаторські повноваження у межах Верховної Ради у питанні визначення складу делегації. Без огляду на професійність і у порушення традицій тих європейських асамблей, куди ці депутати мають їхати.
Не зробити крок у прірву
Годі й говорити, що у цих асамблеях нові ініціативи Києва не викликали розуміння.
І першим тестом буде січнева сесія ПАРЄ.
За інформацією “Європейської правди”, Страсбург вже попередив колег у Верховній Раді, що порушення принципів не допустять. У разі, якщо буде призначення з порушенням квот, або якщо від партії будуть подані кандидати, яких ця партія не делегувала, це означатиме автоматичне оскарження повноважень усієї делегації з неприємними політичними наслідками для України.
І йдеться не лише про Гончаренка, який завдяки посаді напевно збереже місце – свавільна заміна спікером будь-якого депутата може викликати ланцюгову реакцію. І є сподівання, що після цих попереджень на Грушевського (та, не будемо ховатися від реальності, також на Банковій) зрозуміють, що ставки зависокі, та утримаються від застосування повноважень, які сам собі дав Стефанчук.
Але системно це не вирішить проблему.
Те, що керівництво ВР свавільно обмежує відрядження депутатів за кордон, вже переповнило чашу терпіння також наших західних партнерів. Останнім часом українських експертів та журналістів західні дипломати та політики дедалі частіше питають саме про це. Особливо – після скандальних рішень останнього часу, як-от заборона на виїзд Порошенка, про яку написали також ключові західні медіа.
А протягом 2024 року ця історія стане офіційною темою дослідження також на рівні ПАРЄ. Вже призначений доповідач для спеціального рішення про обмеження на поїздки депутатів на події асамблеї, ним став досвідчений опозиційний член ПАРЄ Сергій Власенко (“Батьківщина”). “Питання є насправді не лише до України. Є також інші країни, які меншою мірою, ніж у нас, але теж створюють перепони для поїздок депутатів. А на запитання, чи буде досліджуватися українське питання, я відповім: звісно ж, так!” – розповів Власенко “ЄвроПравді”.
Він спрогнозував, що документ буде готуватися протягом 2024 року, щоби восени вийти на комітетські слухання і на початку наступного року – на затвердження.
І це означатиме офіційне зняття табу в Європі на критику Києва та дії, які – давайте будемо говорити чесно – є проявом політичної цензури та перешкоджання опозиції. Захід мовчав два роки, щоб не дорікати Україні, яка веде екзистенційну війну, але тенденції, які помітні у рішеннях влади, багатьох лякають. Тож цей період закінчився.
Київ нарешті має це зрозуміти і має припинити боротьбу з політичними опонентами, яка, врешті-решт, шкодить усій Україні.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
Також читайте.
Голова комітету свободи слова готує офіційний запит про ефективність фінансування телемарафону