Дорогий народе!
Українці завжди повертають борги. І той, хто зичив нашій землі лиха, отримає його у себе вдома. З відсотками. Той, хто хоче сіяти на нашій землі зло, пожинатиме його плоди на своїй території.
Це не пророцтво, не злорадство, не сліпа помста, це – закономірність. Справедливість. Бумеранг для зла. І його запуск розпочався неподалік місця, де я записую це звернення. Сумщина. Могриця. Річка Псел. Кілька кілометрів від нашого кордону.
Кордону між Україною та неволею, між життям і смертю. Кордону між незалежною європейською державою й терористичною організацією номер один у світі.
913 днів тому зокрема й через Сумщину Росія пішла на нас війною. Порушила не лише суверенні кордони, а й межі жорстокості та здорового глузду. Безмежно прагнучи одного: знищити нас. Натомість сьогодні ми відзначаємо 33-й День Незалежності України. А те, що ніс на нашу землю ворог, тепер вернулося в його дім. І той, хто хотів перетворити наші землі на буферну зону, має думати, аби його країна не стала буферною федерацією. Так відповідає незалежність. Відплачує за наших мирних громадян, на яких летять КАБи й «кинджали», за наших посивілих батьків, за наших дітей, що змушені навчатися під землею. За всіх наших людей, які воліли б ніколи в житті не знати назв цих проклятих місць: «Саваслейка», «Оленья», «Енгельс». Але, на жаль, українці їх знають. А тому й наш ворог знатиме, що таке відплата по-українськи. Гідна, симетрична, далекобійна. Знатиме, що в кожну точку РФ, яка є джерелом небезпеки для життя нашої держави й наших людей, рано чи пізно прилетить українська відповідь.
Вицвілі очі їхнього начальника сприймають весь світ сірою зоною. Та ми не дамо перетворити в сіру зону землі, де по праву має бути синьо-жовтий прапор. Не буде хворий дід із Червоної площі, який постійно погрожує всім червоною кнопкою, диктувати нам якісь свої червоні лінії. Як жити, яким шляхом іти і який вибір робити, будуть для себе визначати лише Україна й українці. Бо так працює незалежність.
Україна вкотре дивує. Росія вкотре у своєму репертуарі. Так загалом змальовують події на Курщині світові медіа. Показують, як Росія ставиться до своїх громадян, яких називає «насєлєніє». Як саме Росія своїх «нє бросаєт». Як їхні солдати мародерять свої ж магазини. Так виглядає путінська Росія в очах усього світу. І так само весь світ бачить, як наші воїни дають місцевим людям воду, їжу, ліки, а ті кажуть: «Добре, що тепер тут ви, а не кадирівці». Так виглядає гідність України. Цивілізованість. Чеснота нашої незалежності.
33 роки тому Україна відродилася на картах світу, а сьогодні Україна підкорює серця всього світу. Надихає сміливістю. Слугує прикладом, як не боятись Путіна. І об’єднує Землю довкола свого, українського світогляду: у ХХІ столітті терористи мають спочивати у Гаазі, а не на Валдаї. І ніхто у світі більше не скаже: «Where is Ukraine?» Бо на кожному континенті тепер кажуть: «Ukraine must win». Це заряджає нашу незалежність. Нашу Україну. Їй не бракує чужих областей. Нам потрібен мир і спокій на наших землях. Вздовж усього нашого кордону протяжністю 6992 кілометри. На суші, на морі, у повітрі, всередині країни – усюди, де ми будемо стояти на варті своїх цінностей.
Так, як це роблять наші воїни. На всіх напрямках фронту й державного кордону, який уособлюють прикордонні стовпи. А нашу волю й боротьбу символізують наші люди – наші захисники, наші опори. Ті, на чиїх плечах тримається Україна. Тримається в Харкові, Куп’янську, Запоріжжі, тримається на Херсонщині. У Покровську, Торецьку, Часовому Яру. На Лиманському, Сіверському, Краматорському, Курахівському, Времівському, Гуляйпільському та Оріхівському напрямках. Так б’ється незалежність. І всім нашим воїнам я хочу сьогодні сказати: бажаю міцного! І дякую вам, хлопці! Коли постала потреба захищати Україну, ви сказали коротко: плюс. Відтоді 913 днів поспіль «мінусуєте» окупантів. Тільки ви знаєте, скільки за сухою статистикою про втрати ворога насправді стоїть зусиль, поту, крові та вашої надважкої роботи. Тільки ви знаєте, що насправді означає тримати позицію. Що таке «цілий день криє ворожа арта й авіація». Що таке стояти міцно попри те, що «орки сунуть». Ви зберегли й бережете нашу незалежність.
Я дякую кожному, хто допомагає нашим воїнам і нашій державі, усім, хто живе й працює, аби працювала й жила незалежність. Наші медики, наші рятувальники, наші пожежники, енергетики, наші волонтери й підприємці, поліцейські і фермери, залізничники, вчителі та учні. Усі. Українці та українки тут, українці та українки за кордоном, які допомагають, знаходять, відправляють необхідне, говорять світу про Україну. І всі, хто з Україною на тимчасово окупованих наших територіях. Усі українці та українки, чия сила не має кордонів, чия воля безмежна. Всі, кому я безмежно вдячний. І сьогодні. І за кожен з 913 днів цієї війни. За справу кожного й кожної з вас. За те, що доводите: незалежність – справа кожного й кожної. І вона має багато вимірів. Кожен з яких потрібно здобувати, аби відстояти незалежність всеосяжну. Це економічна, це енергетична незалежність. Це духовна незалежність українського народу. І українське православ’я сьогодні робить крок до визволення від московських чортів. Це і втілення справедливості щодо нагород незалежної України, які більше ніколи не носитимуть ті, хто її зрадив. Це втілення справедливості щодо героїв-іноземців, які захищають Україну на фронті та заслуговують на українську шану – на наше громадянство. Це невідворотні процеси, які запущені нами сьогодні. Так зміцнюється незалежність.
І міцний кордон має бути між нами та ворогом, а поміж українцями не буде жодних стін. Бо Україна – у кожному з нас. Незалежність – у кожному з нас. І об’єднані, ми здатні перемагати. Це довело 24 лютого. Довів 2022-й і 2023-й рік. Доводить і цей рік. Ми вистояли, стримали й дали відсіч ворогу, а тепер робимо це на його болотах.
Ми знаємо, що таке незалежність. Як важко її відродити. Як важко її захистити. Але ми знаємо: все залежить від нас.
Ми знаємо, як виглядає незалежність. Вранці 24 лютого вона була в наших поглядах. Сьогодні незалежність – в окопах на всіх напрямках. Вона у наших містах і селах: у кожному епізоді, коли ми знаходимо найкраще в собі, знаходимо в собі Україну й боремося за неї. Незалежність сьогодні має втомлені очі, які бачили все. Незалежність усміхається, коли українцям вдається. Незалежність – це тиша, коли ми втрачаємо своїх людей. Незалежність – це клятва ніколи не забути полеглих героїв. Незалежність має присмак диму й пилу на полі битви та в цивільному житті. Незалежність спускається у сховище під час тривоги, аби вистояти й піднятись нагору знову і знову сказати ворогу: нічого у вас не вийде. Не зможете. Не переможете. І будете за все відповідати.
Так відчувається нами свобода. Так виглядає Україна. Так виглядає незалежність. А ось так вона звучить:
З Днем Незалежності, українці й українки!
