Близькі десантників об’єдналися за повернення рідних.
Столиця стала місцем об’єднання родин військовослужбовців десантно-штурмових військ, які перебувають у полоні або зникли безвісти. Другого травня біля Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими кияни могли спостерігати зворушливу акцію під гаслом “Хочемо бачити десантно-штурмові війська удома”. Учасники заходу – здебільшого жінки та діти – прагнуть привернути увагу до проблеми повільного обміну полоненими десантниками та недостатнього розшуку зниклих безвісти бійців.
Розпач і надія в очікуванні зустрічі
“Нас повертають останніми” – ця думка об’єднує всіх учасників акції. Родичі військовополонених та зниклих безвісти десантників стверджують, що їхні близькі потрапляють до списків обміну в мізерній кількості. Зазвичай це лише один-два бійці ДШВ на весь обмін, що змушує решту сімей продовжувати багатомісячне виснажливе очікування.
Катерина Савенко, дружина військовослужбовця 46-ї окремої аеромобільної бригади, щодня прокидається з надією на хоч якусь звістку про чоловіка. За її словами, найстрашніше – перебувати в повному нерозумінні того, що сталося. Відсутність інформації доводить до відчаю, коли кожен день починаєш сподіватися на дзвінок, який нарешті повідомить – він живий.
“Щоранку думаєш: можливо, сьогодні нарешті скажуть щось конкретне, можливо, саме сьогодні дізнаюся, що він скоро повернеться додому”, – ділиться своїми переживаннями жінка. Вона хоче більш активної дорозвідки, щоб принаймні розуміти обставини зникнення чоловіка.
Тривале мовчання як найбільший біль
Серед учасників акції – Інна, чий чоловік зник безвісти 15 місяців тому. Жінка вже вчетверте приходить до Координаційного штабу в надії отримати хоч якусь інформацію. Вона розповідає, що її чоловік просто перебував на позиції, йшли бойові дії, раптово зник зв’язок – і все, пропав.
Особливо болісним для жінки є те, що командир частини не надавав жодної інформації з перших днів зникнення, а згодом його перевели, і контакт було повністю втрачено. Єдиним офіційним каналом комунікації залишається лише Координаційний штаб та ведення особистого кабінету в системі.
Близькі десантників об’єдналися за повернення рідних
Світлана Шелепенко переживає ще довше очікування – її син зник безвісти ще 10 березня 2023 року. За її словами, родина звертається усюди, де тільки можна, аби прискорити процес пошуку та включити сина до списків на обмін.
“Ми прагнемо одного – щоб процес обміну відбувався швидше, особливо для десантників. Наразі складається враження, що бійців ДШВ звільняють в останню чергу”, – наголошує жінка, додаючи, що з їхньої бригади у кожному обміні фігурує лише один-два військовослужбовці.
Надії, які неможливо відкласти
Особливо зворушлива історія Анастасії, яка прийшла на акцію разом з маленьким сином. Її чоловік – військовослужбовець 25-ї бригади – вже третій рік перебуває в полоні на окупованій частині Луганської області. Останній зв’язок з ним родина мала торік.
Як розповідає жінка, незважаючи на запевнення, що стан чоловіка нормальний, вона знає про його тяжкі поранення. Під час бойових дій він втратив око, отримав черепно-мозкову травму з пробиттям черепа. У родині підростають двоє дітей, які майже не пам’ятають батька.
“Наш молодший син, якому зараз три роки, практично не знає тата. Коли чоловік пішов служити, малюку було лише пів року. Старший син скоро святкуватиме день народження, і в нас у всіх одна спільна мрія – щоб тато нарешті повернувся додому”, – ділиться своїм болем Анастасія.
Учасники акції сподіваються, що їхні голоси будуть почуті відповідальними особами, і процес повернення військовослужбовців десантно-штурмових військ додому нарешті прискориться. За їхніми словами, ця акція – не остання, і вони готові продовжувати боротьбу за повернення своїх рідних, скільки б часу це не зайняло.
Ми писали також: Майже три сотні оборонців України повернулися з російського полону.
