Сербія знову вийшла на вулиці. Не з нагоди свята, не для фестивалю — а тому, що терпіти більше не сила. Десятки тисяч людей заповнили вулиці Белграда й інших міст, вимагаючи не абстрактних обіцянок, а дуже конкретного — чесності.
Вибори без вибору
Все почалося після червневих виборів 2024 року. Здавалося б, демократія працює: дільниці відкриті, бюлетені надруковані, урна чекає. Але коли результат відомий ще до підрахунку, це вже не демократія. Це театр.
Люди говорять про фальсифікації, тиск, контрольовані медіа й повну монополію влади. Протести спалахнули не з порожнечі. Це була відповідь на клоунаду, яку видають за виборчий процес.
Головні вимоги протестувальників — анулювати фальшиві результати, створити незалежну виборчу комісію, звільнити посадовців, що втратили довіру, й нарешті дати ЗМІ дихати.
Репресії замість діалогу
Влада, звісно ж, не схильна вести розмову. Натомість — кийки, затримання, сльозогінний газ. Незалежні журналісти стикаються з заборонами, залякуванням і цькуванням.
Це вже не просто внутрішній конфлікт. Це дзеркало — і для Сербії, і для всієї Європи. Бо поки спостерігачі з ЄС стурбовано знизують плечима, в Белграді лунає чітке: «Ми не хочемо демократії лише на папері. Сербія належить народу, а не одній людині».
Європа мовчить
Це болить. Бо ми в Європі звикли вірити в механізми — у спостерігачів, у дипломатію, в “заяви занепокоєння”. Але тут — живі люди, які не чекають милості від брюссельських офісів.
Їх не зупинили ні поліція, ні переслідування. Бо коли демократію підміняють цирком, протест — це не радикалізм. Це самозахист.
Довідково:
Александар Вучич — президент Сербії та фактичний лідер правлячої партії SNS, яку звинувачують у концентрації влади, підпорядкуванні ЗМІ та знищенні незалежних інституцій. Після виборів у червні 2024 року спостерігачі зафіксували серйозні порушення, однак рішучих дій з боку міжнародної спільноти наразі не вжито.
Ми вже писали: У столиці Угорщини засновано персональну парафію УГКЦ.
