Росія продовжує вести проти України не лише збройну, а й масштабну інформаційну війну. Одним із ключових напрямів такої діяльності залишається системна дискредитація України, її державних інституцій та суспільства – як всередині країни, так і на міжнародній арені.
Під час здійснення парламентського контролю Офіс Омбудсмана України фіксував та аналізував інформаційні операції, спрямовані на послаблення суспільної єдності, підрив довіри до влади та зменшення міжнародної підтримки України.
Протягом 2026 року російська пропаганда активно просувала наративи про нібито “системну корупцію” в Україні, “зловживання західною допомогою” та “відсутність контролю” за її використанням. Паралельно формувався образ української влади як “нелегітимної” та “внутрішньо конфліктної”, що мало створити враження політичної нестабільності та кризи державності.
Окремим напрямом інформаційних маніпуляцій стала тема мирних переговорів. Російська пропаганда намагається подати Україну як сторону, яка нібито “блокує мир” та “затягує війну”, тоді як сама Росія позиціонує себе як державу, “готову до компромісів”.
Експерти наголошують: головна мета таких інформаційних атак – посіяти недовіру серед громадян, послабити внутрішню єдність і підірвати підтримку України з боку міжнародних партнерів. Формування образу України як “нестабільної” та “ненадійної” держави є частиною ширшої стратегії інформаційного впливу.
Водночас дедалі помітнішою стає ще одна складова гібридної війни – використання релігійного чинника для політичного впливу та поширення дезінформації.
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звертає увагу на зростання ризиків використання окремих релігійних організацій або їх представників у поширенні наративів, що можуть містити ознаки політичної маніпуляції, виправдання насильства чи підриву довіри до державних інституцій України та її міжнародних партнерів.
За даними відкритих джерел і журналістських розслідувань, фіксуються випадки поширення ідеологічних концепцій, які використовуються для обґрунтування агресивної політики Росії. В окремих країнах також порушуються питання щодо можливого використання релігійних структур у діяльності, що виходить за межі їхньої духовної місії.
Українська держава реагує на подібні виклики виключно у правовому полі. Протидія гібридним загрозам, зокрема через запобігання маніпуляціям релігійними почуттями, розглядається як важлива складова захисту демократичних цінностей та прав людини.
Україна підкреслює: свобода світогляду і віросповідання залишається фундаментальним правом навіть в умовах війни. Будь-які заходи у цій сфері мають здійснюватися виключно з дотриманням Конституції України та міжнародних стандартів у сфері прав людини. Влада також наголошує на неприпустимості узагальнень щодо вірян чи релігійних громад, адже відповідальність може бути лише індивідуальною.
У час, коли інформація стає інструментом впливу не менш потужним, ніж зброя, критичне мислення та стійкість суспільства залишаються одними з головних факторів захисту держави. Україна продовжує боротьбу не лише за свою територіальну цілісність, а й за довіру, свободу та демократичні цінності.
