30 серпня світ відзначає Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Проте для України це питання давно вийшло за межі загальносвітового контексту. Війна створила масштаби трагедії, з якими сучасна Європа не стикалася з часів Другої світової війни.
Сьогодні офіційно зафіксовано понад 114 тисяч осіб — як військових, так і цивільних, — які мають юридичний статус «особа, зникла безвісти за особливих обставин». У спільнотах родин захисників, зокрема у Фейсбук-групі «Безвісти зниклі 150 окрема механізована бригада», постало ключове питання: чи повинна Україна запровадити власну, окрему державну дату для вшанування та оприлюднення проблем цих людей?
Аналізуючи сучасні реалії, стає очевидним: така дата Україні не просто потрібна — вона є критично необхідною.
За кожним прізвищем — родина, яка чекає
Цифра у 114 тисяч осіб не є статичною, адже бойові дії тривають. Але якщо помножити цю кількість на коло найближчих рідних — батьків, дітей, чоловіків, дружин, братів і сестер, — отримуємо мільйони українців, чиє життя щодня проходить у виснажливому очікуванні бодай якоїсь звістки.
Запровадження Національного дня зниклих безвісти за особливих обставин — це про декілька фундаментальних речей:
Законодавче визначення: Статус «зниклого безвісти за особливих обставин» є чітко закріпленим у правовому полі України. Держава повинна мати відповідну дату для публічного фіксування цього юридичного та людського стану.
Пошук, що триватиме десятиліттями: Навіть після завершення активної фази війни процес пошуку, ідентифікації ДНК, дослідження архівів та ексгумацій на деокупованих територіях триватиме роками, а можливо, й десятиліттями.
Інституційна пам’ять: Уряди, президенти, очільники відомств і генерації змінюватимуться. Але державний обов’язок знайти кожного військового та цивільного має залишатися непорушним та не залежним від політичної кон’юнктури.
Не символічний ритуал, а день державної звітності
День зниклих безвісти не повинен ставати черговою формальною датою у календарі з покладанням квітів. Громадськість та родини бачать цей день як механізм публічної звітності держави:
Щорічний звіт перед суспільством: День, коли вище керівництво держави, Офіс Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти, та силові структури звітують про виконану роботу, кількість ідентифікованих та залучення нових технологій (зокрема генетичних експертиз);
Гарантія для родин: Найболючіша правда полягає в тому, що деякі батьки чи дружини можуть не дожити до моменту, коли встановлять долю їхнього рідного. Офіційний день та державна програма є гарантією: якщо родини не стане — пошук не припиниться;
Міжнародний резонанс: Окремий день на державному рівні дозволить постійно тримати у фокусі уваги міжнародних організацій (Червоного Хреста, ООН, ОБСЄ) вимогу доступу до місць утримання полонених та цивільних заручників на території РФ.
Право не бути забутим
Національний день зниклих безвісти за особливих обставин — це не про скорботу без надії. Це день про право родини знати правду. Це про право воїна, який пішов захищати країну, бути знайденим і вшанованим з усіма військовими почестями, де б він не перебував.
Мета держави та суспільства має бути єдиною та безкомпромісною — встановити долю кожного.
Ми писали раніше: У розшуку як зниклі безвісти перебувають 4390 українців, – Котенко.
У розшуку як зниклі безвісти перебувають 4390 українців, – Котенко
