В деяких країнах уряд амністував ув’язнених аби уникнути поширення COVID-19. В Україні теж замислились над цим питанням, а Кабмін вніс на розгляд парламенту відповідний законопроєкт.
Кого планують звільнити
Наприкінці квітня Кабмін вніс на розгляд Верховної Ради проєкт закону “Про амністію засуджених (щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19” (№3397).
Ним передбачається оголосити амністію і поширити її дію насамперед на найбільш незахищені та соціально вразливі категорії засуджених:
- неповнолітніх та жінок;
- чоловіків, які мають дітей віком до 16 років або дітей з інвалідністю;
- людей з інвалідністю першої, другої та третьої груп;
- хворих на туберкульоз, онкологічні захворювання;
- людей, які досягли пенсійного віку;
- учасників бойових дій;
- осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях тощо.
Основними критеріями застосування амністії згідно з проектом закону є:
• об’єктивні фактори (тяжка хвороба, похилий вік тощо), що суттєво знижують небезпечність ув’язнених, яких пропонується звільнити;
• значний строк відбутого покарання на момент оголошення амністії.
Також проєктом визначено категорії засуджених, щодо яких амністія не застосовується.
Мета прийняття законопроєкту – запобігання виникненню і поширенню COVID-19, в установах виконання покарань та зменшення кількості тих, хто відбуває покарання там. Водночас, депутати вважають, що такий крок дозволить заощадити бюджетні кошти, що витрачаються на утримання засуджених. Також забезпечити дотримання належних умов відбування покарання для засуджених, які продовжуватимуть перебувати в установах виконання покарань.
Від амністії до збільшення злочинів
На 1 квітня 2020 року в установах виконання покарань перебувало 32 тисячі 942 людини.
На думку уряду, наразі через поширення Україною COVID-19 існує вірогідність зараження цією небезпечною хворобою осіб, які тримаються в установах виконання покарань. Тому аби не допустити виникнення та поширення цієї хвороби в цих установах необхідно зменшити чисельність тих, хто там них утримується.
На переконання адвоката Головіна, в даній ситуації виникає перше цікаве питання – невже, краще і легше звільнити від відбування покарання 3009 осіб, ніж створити належні умови задля запобігання виникнення та поширення COVID-19?
Невже простіше дати волю злочинцям, а потім виправляти свої помилки, бо рівень злочинності зросте, ніж виділити кошти й взяти ситуацію під свій контроль? Про стан українських в’язниць і без поширення COVID-19 говорити болісно та страшно,
– говорить Денис Головін.
Водночас, держава готує VIP-номери у колоніях за плату і це вже скоро стане реальністю.
На переконання Дениса Головіна, виникає питання щодо підвищення рівня злочинності у майбутньому. Адже однією з причин виникнення злочинності є безробіття, яке в Україні зросло. І сюди ж ми додамо ще 3009 людей, які вже хоча б один раз стали “на лиху стежку”.
“Такий прогноз впливу проєкту закону, в реальності є хибним та примарним. Не випадково у чинному законодавстві України є інститут рецидиву злочинів. Вірогідність рецидивної злочинності цих 3009 осіб є дуже високою. Ні, не тому, що на них держава вже поставила клеймо. Річ у тому, що в Україні не створено умови для ресоціалізації та працевлаштування амністованих”, – переконаний Головін.
Повернутись до в’язниці чи життя
Ресоціалізація є напрямом державної політики. Так, Кримінально-виконавчий кодекс (КВК) одним із завдань передбачає створення умов для ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових. Окремою главою КВК України регламентовано питання надання допомоги особам, які звільнені від відбування покарання. Йдеться про надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні організацію професійно-технічного навчання тощо.
Положення є, та на практиці вони фактично не застосовуються.
В умовах економічних негараздів, коли навіть кваліфіковані працівники залишаються без роботи, неможливо примусити адміністрацію державної установи чи підприємства прийняти колишнього засудженого на роботу. Так виникає проблема працевлаштування. Однак ще гострішою є проблема працевикористання. Тобто на роботу, під тиском органів пробації чи поліції, звільненого з місця позбавлення волі можуть взяти, але лише на таку, де нічого не заробиш.
Хоча не завжди прагнуть працювати і самі колишні засуджені. До центрів зайнятості населення вони практично не звертаються, надаючи перевагу тимчасовим роботам, які часто мають “кримінальне забарвлення”. Постає проблема матеріального плану – де взяти гроші на прожиття, для забезпечення сім’ї. Знову виникає спокуса вчинення злочину. Одночасно на людину, яка має вже внутрішню готовність до таких дій, впливає зовнішнє, поширене у нашому суспільстві, криміногенне середовище. І, це замкнуте коло.
Якщо ми проявляємо гуманізм до злочинця, то маємо проявляти його і до потерпілого, зокрема й потенційного, яким є будь-хто з нас, а не кожен 2 чи 3, як люблять писати у статистичних звітах, – вважає адвокат.
“Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін” – такою є позиція Європейського суду з прав людини. За офіційною статистикою
Згідно з проєктом закону влада намагається звільнити від покарання всіх засуджених до штрафу, конфіскації майна, а також до виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців. Щоправда, ті на кого поширюється дія цього проєкту, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не був виконаний на день набрання чинності закону. Засудженим до покарання у вигляді штрафу, гроші, сплачені до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.
Аналізуючи мету проєкту закону, він мав би стосуватися лише засуджених до позбавлення чи обмеження волі, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні – до видів покарань, які можуть сприяти поширенню COVID-19.
Прояви гуманізму до решти засуджених – це прояви антигуманізму до потерпілих та ігнорування інтересів платників податків, що межує зі злочинним недбальством або навіть зловживанням владою, – вважає Денис Головін.
Держава, яка діє в інтересах платників податків, е має бути не менш зацікавленою у стягненні зі злочинців заподіяної шкоди, а також хоча б частково відшкодувати процесуальні витрати і витрати на утримання органів правопорядку, прокуратури і судів.
Приймати законопроєкт у такому вигляді, на думку адвоката, категорично не можна. Ще досить багато питань та нюансів, які потрібно усунути та доопрацювати.
