Цьогоріч Україна і весь світ відзначають 75-у річницю з Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Однак міфи, які створили пропагандисти СРСР, досі існують. Журналісти 24 каналу спробували розібратися, де правда, а де вигадки.
Хоча минуло вже більше 70-ти років з моменту закінчення Другої світової, досі існує чимало міфів про ті трагічні події, які продовжують викривляти правду. Це стосується, в першу чергу, назви самої війни. Росія активно наполягає на “великій вітчизняній”, хоча у всіх підручниках з історії в інших країнах війна носить назву Другої світової.
Крім того, багато перекручувань щодо участі українців у війні. Але не тільки. Чимало інформації замовчується і щодо допомоги СРСР від країн – учасниць антигітлерівської коаліції і США зокрема. Український інститут національної пам’яті разом із видавництвом “Книжковий клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” видали книгу “Війна і міф. Невідома Друга світова”, де її автори розвінчують 50 основних міфів. Насправді, стверджують історики, міфів набагато більше. Згадаємо основні з них.
1. Початок війни
За радянських часів, подекуди і сьогодні, в підручниках Другу світову називали “Великою вітчизняною”, що розпочалася 22 червня 1941 року з “віроломного вторгнення” німецьких військ на територію СРСР.
Насправді Друга світова війна – саме так її називають у всьому світі – почалася 1 вересня 1939-го з нападу армії Третього Рейху на Польщу. Потім – 17 вересня на цю ж країну напав СРСР. Це стало наслідком відомого пакту Молотова-Ріббентропа, що був підписаний у 1939 році. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу та надавав можливість повернення в СРСР територій, втрачених Росією після Першої світової війни. Таємним протоколом визначалися сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі.
2. Радянський народ в єдиному пориві боронив Вітчизну
Радянська пропаганда послідовно проводила лінію про патріотизм, хоробрість, безстрашність і неймовірний героїзм радянських людей, які, як один, йшли на бій за свою Вітчизну. В дійсності такого масового патріотизму, особливо, на початку війни, не було. Зокрема, жителі окупованих СРСР в 1940 році Естонії, Литви і Латвії зазнали депортації, під час якої були виселені до 50 тисяч осіб. Тому далеко не всі після масових репресій горіли бажанням йти воювати на фронт за “совєти”.
Так само, як і українці. Більшість з них добре пам’ятали Голодомор 1932-1933 років. Жителі Західної України, яких також насильно в 1939 році приєднали до “совєтів”, всіляко чинили опір новій владі.
Для підкріплення “патріотизму” радянських військ були створені так звані загороджувальні загони. Їх розміщували позаду основних військ для запобігання втечі військовослужбовців з поля бою, упіймання шпигунів, диверсантів і дезертирів, повернення до частини втікачів і військовослужбовців, що відстали.
3. ДніпроГЕС у Запоріжжі підірвали німецькі варвари
Насправді це – справа рук працівників НКВС, метою яких було завадити наступу Вермахту. Казку про провину німців СРСР вигадав, щоб приховати загибель десятків тисяч українців, яких накрила величезна хвиля.
4. Участь у Другій світовій кримських татар
Насильницьку депортацію кримських татар з півострова в 1944 році очільники СРСР мотивували тим, що вони нібито зрадники. Насправді серед зрадників кримських татар ніхто не пам’ятає. А от героїв знають. Двічі Герой СРСР льотчик Амет-Хан Султан, іменем якого названо сімферопольський аеропорт, коли в нього закінчився боєкомплект, пішов на таран і знищив літак противника. Одразу після звільнення Криму отримав відпустку і приїхав у рідну Алупку. Де став свідком примусової депортації кримськотатарського народу.
5. “Матч смерті” у Києві, якого насправді не було
За словами одного з авторів книги, голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, динамівців 1942-го фашисти розстріляли зовсім не за футбол.
Не захотіли програти, за що були розстріляні. “Матч смерті” – це абсолютна байка. Матчів “Динамо” з німцями було багато. Той закінчився абсолютно мирно, спокійно, маємо навіть фотографії після поєдинку, – розповідає він.
6. Другу Світову війну СРСР “виграв” без допомоги антигітлерівської коаліції
З 22 червня 1941 року США включили СРСР в програму “ленд-лізу” – передачі озброєнь, матеріалів і припасів “в борг”, за якою вони вже поставляли озброєння до Британії.
По ленд-лізу СРСР отримав товарів на 11 мільярдів доларів або 140 мільярдів в сучасних цінах, близько 17,5 мільйонів тонн різних вантажів. Зокрема, стрілецька зброя, танки, вибухівка, боєприпаси, а також літаки, паровози, автомобілі, кораблі, машини і обладнання, продукти харчування, кольорові і чорні метали, одяг, матеріали, хімічні реактиви тощо.
США поставили в СРСР локомотивів в два з половиною рази більше, ніж було випущено за роки війни радянською промисловістю. Більшість легендарних “Катюш” стояли на шасі Студебеккера, і майже всі м’ясні консерви, які потрапляли на фронт, були американського виробництва. До речі, багато ветеранів добре пам’ятають американську “тушонку”, адже до ти пір, поки її не почали постачати на фронт, солдати були голодними.
Крім того, під після завершення війни в СРСР радо вітали американських солдат, як союзників, що зробили великий внесок у перемогу.
До речі, Росією борг СРСР за ленд-ліз досі не погашений, на відміну від усіх інших країн-учасниць.
7. Друга світова війна закінчилася 9 травня
Закінчилася Друга світова війна 2 вересня 1945 року капітуляцією Японської Імперії. 8 травня капітулювала лише Німеччина. Акт капітуляції був підписаний о 22:43 8 травня 1945 року. За московським часом це було 00:43 9 травня. В СРСР це вдало використали, щоб відзначати перемогу окремо від Європи і США в період “холодної війни”. До того ж, указом президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року 9 травня був встановлений як день “всенародного торжества”. У 1948 році, враховуючи жахливі наслідки війни, зокрема наявність величезної кількості інвалідів, свято скасували. Статус державного свята 9 травня знову отримало 1965 року.
8. Роль жінок під час Другої світової
В 2016 році День пам’яті та примирення припадає на День матері. У зв’язку з цим історики Українського інституту національної пам’яті вирішили присвятити окремий розділ нового ресурсу українським жінкам, які брали участь у Другій світовій війні.
Погляд з жіночого боку найбільш чітко і серйозно спростовує безліч радянських міфів, – наголосив В’ятрович.
Олена Вітер (1904–1988), відома під іменем ігумені Йосифи. Настоятелька греко-католицького монастиря ордену студитів, член Організації українських націоналістів. Заарештована НКВД в 1941 році й засуджена до смертної кари. Була однією з небагатьох, хто пережив масові розстріли в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. 12 жовтня 1945 року була арештована радянськими “органами”. У 1955-му вийшла на волю, але їй заборонили селитися у Львові. 11 лютого 1976-го Яд Вашем присвоїв Олені Вітер (першій серед українців) звання “Праведник народів світу”.
Марія Доліна (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу. Доліна призвана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941-го по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному двигунi i скинула-таки на неї бомби, увiйшов до iсторiї як взiрець ведення повiтряного бою. Долiна брала участь у 15-ти повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев’ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була заступником ведучого групи, 10 разiв – ведучою. Загалом налітала 1700 годин. Останнiй бойовий вилiт – 8 травня 1945 року.
