У 33 Окремій механізованій бригаді служить “Ніна”. З першого погляду неповоротка, але коли розійдеться, то годі й вгамувати! І всю свою українську лють спрямовує вона на рашистських окупантів, змітаючи їх із лице землі…
“Ніна” – це самохідна артилерійська установка 2С1 “Гвоздика”. Виготовляли їх до 1991 року в українському місті Харкові, і це дуже символічно в наш час. А ще певні модифікації створювали в Румунії та Польщі. Це військова таємниця, з якого роду походить ця САУ та як саме потрапила в 33 ОМБр, але “Ніна” вже давно стала подругою-берегинею для всіх членів екіпажу, надійною сталевою посестрою для артилерійського підрозділу та справжнім вогневим жахом для окупантів, який “гвоздить” путінську нечисть по повній програмі!
Хлопці про неї кажуть так:
“Ніна” зазвичай тиха і непомітна. Але галасливі вороги на тому боці її змушують кричати. А крик “Ніни” гучно розриває позиції окупантів. Але там її, зазвичай, уже ніхто не чує – нікому просто, всі змовкають навіки…
Отже, “Ніна” вже в літах, але досі чужинським нахабам дає ради!
А хто ж у її нерозривній родині, де поєдналися люди, вогнева потужність і міцна броня?
Звичайно, геройські гармаші одного з підрозділів 33 ОМБр!
Насамперед, “Скіл”: командир вогневого взводу та цієї САУ. В ЗСУ із 2002 року. Служив навіть у місті Євпаторії, коли ще кримська земля була вільною від чужинського чобота. Тепер захищає Україну на іншій ділянці.
“У нас екіпажі САУ всі чудові. Часто відбувається ротація, але результат немінний: золото, а не хлопці! Ми вже рік тут працюємо, і без нарікань. Це вже більше, ніж родина. Навіть якщо якийсь дрібний конфлікт виникне, то на жарт усе переводиться. Чесно кажучи, ми вже про власних дружин менше знаємо, аніж один про іншого (сміється). Та й день народження, як правило, випадає, коли ми на бойових. Інколи пострілами салютуємо, інколи й без них обходиться”, – говорить командир взводу.
Що росіяни напали на Україну, для самохідника стало справжнім шоком. Як так?! Тож родичі звідти постійно в гості приїжджали, і наші там бували. А тут – прийшли вбивати! Він єдине пояснення знаходить такої поведінки: люди в рф просто зомбовані путінською пропагандою. Особливо з 2014 року вона потужною стала. Мовляв, тут одні нацисти, які знищують російськомовних. Як кажуть, накаркали: тепер українці на українській землі справді вбивають російських окупантів ледь не конвеєрним методом.
“Цілимося прямо в око, щоб уже як попав, то попав! – каже “Скіл”. – Але в поведінці окупантів дивує якась повна зневага до життя. Навіть не до чужого, а до їхнього власного. Ніби вже повністю розбиті, а все одно лізуть і лізуть. От уранці: бачимо, як дві наші ефпівішки вдарило. І що? Він стоїть серед трупів і диму, мабуть, контужений, весь у крові, хитається, і все одно намагається просуватися в нашу сторону… А під Роботиним, на Запоріжжі, у них взагалі якесь “ноу-хау”: якщо важко поранений, то гранату під бронежилет, і сам себе ліквідовує! Бо знає, якщо відступить, “свої” ж “таваріщі” і розстріляють. А на нашому напрямку останнім часом африканців багато з’явилося по той бік фронту. От що вони тут забули, питається?!”.
Попри все, навіть в умовах війни людина залишається людиною. Це стосується українців. Тому “Скіл” чесно зізнається:
“Ми вже звикли воювати. Ні на що не нарікаємо, знаємо, що треба досягнути Перемоги. Але… якби ще десь тут баня справжня була б, то і взагалі б легко стало. Бо, знаєте, вологі серветки вже оскому набили. А ще… Дуже хочеться додому. Постійно…”.
Молодший сержант із позивним “Товт” – теж із Хмельниччини. До Великої війни працював будівельником на заробітках у Польщі. А потім повернувся додому. Починав із місцевої тероборони. Зараз він командир гармати. Каже, що вона, звичайно, не найновішої конструкції, але працює безвідмовно. Та за час боїв вдавалося і ворожі “танчики” знищувати, і “бехи” з окупантами всередині. А стирають із лиця землі, в основному, ворожі укріплення, живу силу, навіть окупантів, які рухаються на мотоциклах чи квадроциклах – прямо на ходу! Враження – незабутні!
Снаряди хлопці намагаються використовувати так, щоб були з однієї партії. Тоді вдається точніше стріляти, без недольотів чи перельотів. Особливо 122-го калібру. Головне – результат!
“Тому, якби запропонували перейти в піхотинці чи, наприклад, зв’язківці, відмовився б. Бо за стільки часу я, хлопці і наша “Ніна” стали одним цілим”, – каже “Товт”.
У заряджаючого позивний дуже цікавий: “Інтелігент”. Каже, що хлопці за манеру поведінки йому такий присвоїли. Він перший і розкрив таємницю, чому саме цю САУ “Ніною” назвали: ім’я всім сподобалося. Коротке і харизматичне. Була ще й “Марічка” в підрозділі, але вона, на жаль, загинула в бою…
А щоб доля “Ніни” та кожного з хлопців була щасливішою, “Інтелігент” каже, що спілкується навіть із Всесвітом!
До речі, до мобілізації хмельничанин працював менеджером у бізнесі. А зараз ще й навчається на психолога в одному з тернопільських вишів. Після повномасштабного вторгнення рашистів якийсь час розмірковував, а потім сам прибув в ТЦК та СП, щоб мобілізували. Самохідником став випадково. Але не шкодує. Каже, що постійні переміщення та копання бліндажів та укриттів стали вже його хобі. Тепер хлопці його постійно підколюють: як приїде додому, то першим ділом почне… бліндаж копати? Категорично заперечує. Бо дружина там із ним жити не буде… Вдома ж чекає!
“Інтелігент” переконаний:
“Після Перемоги мені багато часу на адаптацію до мирного життя не потрібно. Два-три дні відпочинку, і до нових звершень!”.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 33 ОМБр подають контактний номер телефону інформаційно-аналітичної служби: 099-162-73-86. Рекомендовано заповнити електронну форму анкети за посиланням https://docs.google.com/forms/d/1YEn2iyJaSoBhBtttdzVmqIHGn-igSXqBPG2-x5NvPjU/edit
Відділ зв’язків з громадськістю Оперативного командування “Захід”.
Фото Відділення комунікацій 33 Окремої механізованої бригади.
