Коли ми говоримо про війну, то зазвичай уявляємо гармати, снаряди та сухі звіти Генштабу, але за кожним пострілом стоїть людина, якій теж буває страшно. Нещодавно 44-ту окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола відзначили орденом Святої Варвари. Це визнання для кожного: від командира до кухаря. Чесно кажучи, приємно бачити, коли духовна підтримка стає такою ж важливою частиною служби, як і справна техніка.
Шлях від звичайного зв’язківця до духовного лідера
Цю почесну нагороду капеланові Олегу Міщенку вручив особисто митрополит Епіфаній. Цікаво, що сам Олег — людина з Тернопільщини. Його життєвий шлях не був прямою дорогою до вівтаря, адже спочатку він здобув економічну освіту. Тільки згодом покликання взяло гору, і він закінчив духовну семінарію в Дніпрі, готуючи себе до зовсім іншого виду «служби».
Військова кар’єра пана Олега почалася ще у 2018 році, але тоді він був звичайним солдатом-зв’язківцем у цій же бригаді. Знаєте, це додає йому особливого авторитету серед хлопців. Він не прийшов «звідкись», він був у їхніх черевиках, знає побут і труднощі зсередини. Стати капеланом у 2023 році, після реформи служби, стало для нього логічним кроком поєднання віри та обов’язку перед Батьківщиною.
Зараз капелан Олег зазначає, що така модель наближає нас до стандартів НАТО та традицій армії УНР. Тепер він старший лейтенант, який замість зброї тримає слово Боже. Це допомагає йому бути на одній хвилі з бійцями, які бачать у ньому свого побратима.
Місія серед вогню та молитва за близьких
Робота капелана на фронті — це не лише служби по неділях, це щоденна психологічна та духовна праця. Олег зізнається, що розриватися між позиціями та сім’ями загиблих чи поранених неймовірно важко. Проте він намагається встигнути скрізь: і на вогневі виїхати, і з родинами поспілкуватися. Бійці звертаються до нього з усім — від дрібних побутових негараздів до найглибших душевних криз.
Найчастіше хлопці просять просто помолитися — за них самих або за рідних, які залишилися в тилу. Капелан дуже влучно зауважує, що сміливість — це зовсім не відсутність страху. Це вміння пересилити себе заради інших, і він сам проходив через ці сумніви ще у 2014 році. Потрібно було цілих чотири роки волонтерства, щоб він нарешті наважився вдягнути однострій.
Особиста історія Олега теж не позбавлена гіркоти розлуки, яку знає кожен військовий. Вдома на нього чекають дружина та двоє маленьких дітей, синові чотири, а донечці скоро виповниться лише рік. Він розуміє, що цей час дитинства малечі вже не повернути. Проте саме заради їхнього майбутнього він і продовжує свою місію в лавах «апостолівців».
Довідкова інформація: Свята великомучениця Варвара офіційно вважається покровителькою артилеристів, саперів та всіх, хто працює з вогнем і вибуховими речовинами. Згідно з указом Президента України від 2024 року, День ракетних військ і артилерії тепер відзначається 4 грудня — саме в день вшанування цієї святої.
Ми писали також: Тернопільські артилеристи відправляють «привіт» окупантам.
