Українська бюджетна система демонструє дивовижну стійкість та гнучкість, навіть коли йдеться про території, які тимчасово перебувають поза фізичним контролем уряду. Громади, що потрапили під окупацію після 2022 року, офіційно релокувалися, зберегли свої юридичні статуси та продовжують функціонувати як органи влади. Це створює унікальний фінансовий феномен: міста без прямого доступу до податкової бази продовжують оперувати мільярдними бюджетами.
Життя на дотаціях та порівняння з мирним тилом
Основою фінансового виживання таких громад стали державні трансферти, оскільки власні надходження на окупованих землях практично зникли. Наприклад, бюджет Лисичанської громади на 93% складається з грошей з держскарбниці, у Бердянська цей показник сягає 86%. Це логічно, адже бізнес або закрився, або перереєструвався, а податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) тепер надходить зовсім за іншими логістичними маршрутами.
Цифри видатків вражають своєю масштабністю та схожістю з тиловими містами. Енергодарська громада минулого року витратила понад 1 мільярд гривень, що цілком можна порівняти з бюджетом Фастова чи Бердичева. Мелітопольська громада зі своїми 903 мільйонами гривень випереджає Миргородську, яка не знала окупації. Це свідчить про те, що держава свідомо підтримує життєдіяльність цих структур, щоб вони були готові до миттєвого відновлення роботи після звільнення.
Важливо розуміти, що ці кошти не «заморожені». Вони йдуть на підтримку працівників бюджетної сфери, які виїхали, на виплати переселенцям та на підтримку комунальних підприємств у релокації. Іронія ситуації полягає в тому, що попри відсутність фізичного доступу до кабінетів, бюрократичний апарат має працювати, щоб забезпечувати тисячі людей необхідними довідками та послугами дистанційно.
Видатки на апарат та військова підтримка
Окремим тригером для суспільства часто стають видатки на утримання місцевих чиновників у вигнанні. У Маріупольській громаді на функціонування органів влади витратили 114 мільйонів гривень, а в Енергодарській — 107 мільйонів. Ці суми майже ідентичні витратам Жмеринки чи Хотина, що працюють у звичайному режимі. Це викликає дискусії про доцільність утримання повноцінних штатів, хоча юридично ці органи мають виконувати свої повноваження в повному обсязі.
Проте не все так однозначно, адже значна частина бюджетів окупованих міст повертається державі у вигляді допомоги армії. Світлодарська громада спрямовує майже 90% своїх коштів на міжбюджетні трансферти, тобто фактично на підтримку ЗСУ. Схожа ситуація в Бахмуті та Енергодарі, де більша частина бюджету йде на субвенції військовим структурам. Це дозволяє містам-фантомам брати реальну участь у визволенні власної землі.
Дивною на цьому фоні виглядає ситуація з Маріуполем, де стаття видатків на ЗСУ через прямі трансферти взагалі відсутня. Там пріоритети зміщені на «соціальне забезпечення» та «економічну діяльність». Така різниця в підходах різних військових адміністрацій підкреслює відсутність єдиної жорсткої вертикалі в розподілі коштів. Кожна громада в екзилі самостійно вирішує, що сьогодні важливіше: утримання соціальної інфраструктури для переселенців чи дрони для фронту.
Ми писали також: Бюджет 2025 року прийнято вчасно та з рекордними витратами на оборону.
Бюджет 2025 року прийнято вчасно та з рекордними витратами на оборону
