Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні дійшла висновку, що на підставі зібраних доказів російська влада вчинила злочини проти людяності, зокрема депортацію та примусове переміщення українських дітей, а також їх насильницьке зникнення.
У своєму звіті Комісія задокументувала системні порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини, які Росія вчиняє на тимчасово окупованих територіях України.
Головні висновки звіту:
- Депортація українських дітей
Комісія підтвердила депортацію щонайменше 1 205 українських дітей, з яких 995 були вивезені ще до початку повномасштабного вторгнення з 11 установ на території так званих «ЛНР» та «ДНР».
Міжнародне право дозволяє лише тимчасову евакуацію дітей з поважних причин. Натомість Росія координувала довгострокове переміщення та розміщення українських дітей на своїй території.
Деяких дітей передавали на всиновлення російським військовим і чиновникам, змінювали їм документи та нав’язували російське громадянство, що ускладнює їх подальше повернення додому.
- Псевдосуди над цивільними
Під час окупації десятки українських цивільних, серед яких також фігурують діти та підлітки, опинилися на лаві підсудних у так званих судах, часто за сфабрикованими звинуваченнями.
Серед тих, кого переслідували, — працівники Запорізької АЕС, колишні учасники АТО, родичі українських військових та люди, яких окупаційна влада вважала проукраїнськими.
- Сексуальне насильство
Комісія задокументувала випадки сексуального насильства з боку російських військових щодо жінок, дівчат, чоловіків і військовополонених.
Такі злочини відбувалися під час обшуків у будинках, у селах під окупацією та в місцях утримання.
Постраждалим було від 13 до 52 років. Багато з них зазнали тяжких фізичних і психологічних травм.
- Перешкоди для повернення дітей
Навіть коли родини знають, де перебувають їхні діти, їх повернення залишається надзвичайно складним.
Звіт підкреслює, що понад 80% дітей, чиї справи досліджувала Комісія, досі не повернулися додому.
Росія не створила жодного механізму для швидкого та безпечного повернення дітей. Родини змушені долати складні бюрократичні процедури, збирати документи місяцями або роками та шукати небезпечні маршрути через кілька кордонів.
У деяких випадках родичам навіть відмовляли у в’їзді або погрожували звинуваченнями у співпраці з Україною, щоб не дозволити забрати дитину.
Частину дітей вдалося повернути лише завдяки зусиллям України, правозахисних організацій та міжнародних партнерів.
Росія має понести відповідальність. Ми не зупинимося, доки кожна українська дитина не буде повернена додому.
