Продукція бізнес-імперії підсанкційного олігарха Олега Дерипаски досі потрапляє на заводи, що виробляють зброю для російської армії. Попри масштабні санкції, запроваджені після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, ключова ланка його алюмінієвого ланцюга залишається поза будь-якими обмеженнями — і продовжує працювати на повну. Як це можливо? Відповідь криється далеко від Росії — на узбережжі Ірландії, де сотні гектарів землі позначені червоною плямою токсичного шламу.
Пише Місто з посиланням на KibOrg.
KibOrg спільно з партнерськими редакціями OCCRP, iStories, The Guardian, The Irish Times, Delfi Meedia та De Tijd простежили весь шлях — і з’ясували, чому Європа досі це не зупинила.
На заході Ірландії, де гирло ріки Шаннон на 100 кілометрів прорізає острів вздовж графства Лімерик, видніється амебоподібна червона пляма. Вона займає площу, яку легко розрізнити на супутникових знімках, і контрастує з суцільною зеленню Смарагдового острова, що обʼєднує на своїх землях Ірландію та Північну Ірландію. Ця червонь представляє собою сотні гектарів шламу (залишків від виробництва глинозему), багатого на залізо — звідси й колір — токсичного мулу, ізольованого від грунтів і водойм у шламосховищах заводу Aughinish Alumina.
Збудований ще на початку 1970-х завод став для заходу Ірландії одним з найбільших роботодавців: 2021-го тут, наприклад, працювали майже 900 людей. Але в масштабах Європи Aughinish всі ці роки був лідером з виробництва глинозему: продукція заводу — єдиного в своєму роді на території Ірландії — закривала 30% потреб ЄС у сировині.
Та вже 2022 року його головним імпортером стала Росія: згідно з даними статистичного управління Ірландії, саме туди йшли 68% всієї продукції Aughinish.
Глинозем — або оксид алюмінію — сировина широкого вжитку. З нього роблять наждачний папір або ізоляцію для електронних мікросхем, а ще — додають до складу ліків від печії та дезодорантів. Втім, у 9 з 10 випадків з глинозема виробляють чистий метал. І стратегічну роль алюміній відіграє саме для оборонної промисловості: завдяки стійкості до корозії та здатності поглинати енергію його використовують для виробництва дронів, супутників, бронетехніки, ракет, боєприпасів і військових літаків.
«Ми наголошуємо, що глинозем і алюміній — міжнародно визнані базові товари, які життєво необхідні для безлічі цивільних галузей промисловості. Будь-яка спроба стверджувати протилежне — хибна. І спрямована на формування упередженого наративу», — відповіли в Aughinish Alumina на запит від OCCRP.
І пригрозили судом.
Суцільнометалева оборонка
13 квітня 2025 року ракетний удар по житловому кварталу в центрі Сум забрав життя 31 людини. Серед уламків, знайдених на місці трагедії, — фрагменти алюмінієвого корпусу. В управлінні СБУ по Сумській області журналістам KibOrg повідомили: уламки належать балістичній ракеті «Іскандер-М».
В Росії за їх виробництво відповідає єдине підприємство військово-промислового комплексу — підсанкційний Воткінський машинобудівний завод в Удмуртії. 2024 року завод витратив на алюміній щонайменше 101,2 тисячі доларів і закупив його у московського ТОВ «Алюминиевая сбытовая компания» (далі — АСК) — про це свідчать витоки фінансової звітності АСК, отримані партнерами з iStories.
Згідно з тим самим витоком, впродовж 2022-2024 років третина загальної виручки АСК від продажу алюмінію та виробів з нього (а це сотні мільйонів доларів) надійшла від ключових акторів ВПК Росії. Тільки 2024 року клієнтами металоторговця стали 107 підприємств, що виконують оборонні контракти РФ, а також 40 підсанкційних на рівні ЄС компаній.
В Головному управлінні розвідки України на інформаційний запит KibOrg відповіли, що з цього переліку клієнтів АСК щонайменше 18 підприємств виготовляли зброю для смертоносних атак по Україні.
Мова, зокрема про підсанкційне ФКП «Завод имени Я.М. Свердлова» в Дзержинську, що виробляє ракетні корпуси та гексоген й октоген — вибухові речовини підвищеної потужності. 2024-го підприємство було атаковано українськими силами, але це не завадило йому того ж року стати найбільшим клієнтом АСК.
Інший крупний закупівельник алюмінію — з контрактами на 16 мільйонів доларів — ПАТ «КамАЗ» у Татарстані. Він постачає Збройним силам РФ вантажівки та шасі для зенитних систем, які нищать українські далекобійні дрони та бойові літаки.
Дві системи озброєнь АТ «Уральский завод транспортного машиностроения» росіяни широко застосовують впродовж повномасштабної війни. Самохідну гаубицю «Мста-С», за наявними даними, використовували 2022 року під час облоги Маріуполя для атаки на «Азовсталь», а міномет «Тюльпан» — для ударів по глибоко захищених командних пунктах — зокрема під час боїв за Бахмут.
Єдиний, за визначенням ради ЄС, виробник бойових танків у Росії — АТ «НПК “Уралвагонзавод”», що в місті Нижній Тагіл — постійний клієнт АСК з 2022 року. Впродовж 2024-го підприємство закупило в АСК алюмінію на 1,1 мільйона доларів. Кошти надходили на банківський рахунок АСК, призначений для платежів у рамках державних оборонних контрактів.
Але звідки АСК бере алюміній?
Згідно з тими самими витоками фінансової звітності, московський металоторговець закуповує метал на Красноярському та Саяногорському алюмінієвих заводах в Сибіру — одних з найбільших у світі. Саме тут із глинозему виплавляють алюміній — той самий, що потім осідає в замовленнях підприємств ВПК. А глинозем Красноярськ і Саяногорськ щороку імпортує сотнями тисяч тонн. З Ірландії.
Завод в Ірландії, сибірські плавильні підприємства, московський металоторговець — усі вони ланки одного ланцюга. І всі вони так чи інакше замикаються на одній людині та одній корпорації: російському олігарху Олегу Дерипасці та його алюмінієвому гіганту РУСАЛ.
Алюмінієвий барон
58-річний Олег Дерипаска — один із найвпливовіших олігархів путінської Росії. До фінансової кризи 2008 року він був найбагатшою людиною в країні, збудувавши свої статки саме на алюмінії. На початку 1990-х Дерипаска фактично вийшов переможцем з кривавих «алюмінієвих воєн» — тоді в Красноярську загинули 34 людини: місцеві банкіри, кримінальні авторитети та заводські керівники. В результаті під його керівництво перейшла низка радянських алюмінієвих заводів, зокрема Саяногорський, Іркутський, Красноярський і Братський — всі на території Сибіру. А вже 2007 року зʼявилася обʼєднана компанія RUSAL (фактично — «російський алюміній») — корпорація, що нині контролює близько 6% світового виробництва алюмінію.
Для Росії бізнес Дерипаски став головним постачальником оборонної, транспортної та авіаційної галузей. Сибірські заводи корпорації — єдині в Росії, що виробляють алюміній високої чистоти. Їхня сукупна потужність перевищує 3,75 мільйона тонн алюмінію на рік. Та, крім плавильних підприємств, RUSAL контролює й інші ланки виробництва алюмінію: від бокситових копалень у Гвінеї та Бразилії (саме з бокситової руди виробляють оксид алюмінію) до глиноземних заводів, розкиданих по кількох континентах — вони є на Ямайці, в Австралії, Гвінеї та, нарешті, в Ірландії, де за виробництво відповідає Aughinish Alumina.
До 1995 року єдиним власником ірландського заводу був алюмінієвий гігант Alcan, який за кілька років продав Aughinish Alumina швейцарській компанії Glencore. Та вже 2007 року підприємство перейшло під контроль RUSAL — внаслідок масштабного злиття, що обʼєднало швейцарців з алюмінієвими активами Дерипаски та структурами підсанкційного російсько-ізраїльського мільярдера Віктора Вексельберга. Glencore нині — найбільший акціонер тієї самої амазонської копальні в Бразилії, а також має частку 10% у материнській компанії RUSAL — EN+ Group. Остання фактично уособлює бізнес-імперію Дерипаски, обʼєднуючи виробництво алюмінію з його енергетичними активами: сибірськими ГЕС, які постачають дешеву електроенергію безпосередньо на плавильні заводи корпорації.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну залежність RUSAL від ірландського заводу різко зросла. Причина проста: Київ націоналізував Миколаївський глиноземний завод — один із ключових постачальників сировини для сибірських плавилень. Aughinish фактично став незамінним і 2024 році відправив до Красноярська близько 480–500 тисяч тонн глинозему — втричі більше, ніж у 2020-му. Ірландська сировина забезпечила дві третини всього глинозему, імпортованого Красноярським заводом того року.
При цьому АТ «РУСАЛ Красноярск» належить до закритого реєстру оборонних підприємств Міністерства промисловості і торгівлі Росії. До того ж реєстру входить і АТ «РУСАЛ Саяногорский алюминиевый завод» що також отримує глинозем з Aughinish.
Алюміній, вироблений на цих заводах, продають через торговий підрозділ Дерипаски — ТОВ «ОК РУСАЛ Торговый Дом» — третій компанії: вже згаданому ТОВ «Алюминиевая сбытовая компания». Витоки документів АСК свідчать, що впродовж 2022-2024 років металоторговець виплатив RUSAL близько 337 мільйонів доларів за алюміній. При цьому на продажі алюмінію російським виробникам зброї АСК заробив 344 мільйони доларів (за період з 24 лютого 2022 року по 1 квітня 2025 року).
ТОВ «АСК» на перший погляд видається незалежним московським металоторговцем, утім, KibOrg і колеги знайшли низку ознак, що вказують на непрямий звʼязок компанії з RUSAL.
За даними 2020 року, більшість штатних співробітників АСК працювали в структурах RUSAL. Серед них, зокрема, генеральний директор компанії Микола Долгенко та керівник комерційного відділу Іван Платов.
Компанія також має спільні юридичні адреси з відділеннями RUSAL у Москві, Волгограді та Братську. Тоді як фінансова звітність АСК свідчить про позики від афілійованих із бізнесом Дерипаски структур — зокрема близько 2,6 мільйона доларів від АТ «РУСАЛ Уральский алюминиевый завод».
Ба більше — згідно з тією ж звітністю, 2024 року АСК пожертвувала майже мільйон доларів благодійному фонду «Турбота Сибіру». Мініоборони Росії описує цю організацію як засновану «бізнесменами» для виплати премій військовослужбовцям за знищення української техніки. 2023 року фонд виплатив мільярд рублів солдату, який знищив німецький танк Leopard.
Сьогодні Дерипаска опосередковано, через EN+ Group, контролює близько чверті акцій RUSAL — попри те, що з 2018 року він перебуває під американськими санкціями через близькість до Путіна. Саме тоді США вперше наклали обмеження і на саму корпорацію — це рішення сколихнуло світові ринки алюмінію та спричинило різке зростання цін на метал. Невдовзі санкції з корпорації зняли — після того, як Дерипаска формально скоротив свою частку в EN+ Group до міноритарної, з 70% до менш ніж 50%. Сам олігарх неодноразово оскаржував персональні санкції в судах США, Європи та Австралії — безуспішно.
Попри всі ці обмеження, найважливіша ланка ланцюга лишається поза санкційним полем. Aughinish Alumina продовжує постачати глинозем до Росії — легально, у повній відповідності до законодавства ЄС. Тут немає збігу чи недогляду, адже саме так наразі побудована санкційна політика, в якій знайшлося місце зручній для бізнесу Дерипаски прогалині.
Як ми простежили шлях ірландського глинозему до російських акторів ВПК
Щоби розкрити ланцюг постачання, KibOrg разом із колегами з OCCRP, iStories, De Tijd, The Irish Times, The Guardian та Delfi проаналізували торговельну статистику та дані про імпорт-експорт, зокрема інформацію з аналітичних платформ Volza, Sayari та Import Genius. Аналіз ґрунтується на російських митних даних і конфіденційній корпоративній інформації компанії АСК, отриманій виданням iStories. Журналісти також вивчили дані про вантажні судна, щоби відтворити ланцюг постачання RUSAL — від бокситових копалень у Гвінеї та бразильській Амазонії до плавільних заводів у Сибіру.
Саме аналіз даних про судна дозволив встановити транспортну ланку між Ірландією та Росією. Від початку повномасштабного вторгнення і до початку 2025 цей маршрут подолали 264 рейси балкерів — спеціалізованих суден для насипних вантажів. У 154 випадках судна належали естонській судноплавній компанії Hansa Shipping, оборот якої після 2022 року різко зріс з менш ніж 1 мільйона євро до 184 мільйонів євро у 2022 році та 132 мільйонів євро у 2024-му. Голова компанії Антс Ратас в коментарі партнерам з Delfi Meedia відмовився розкривати імена клієнтів, але запевнив, що RUSAL серед них немає. «Мені не відомо, що вантаж, перевезений суднами Hansa Shipping, потрапив до російської воєнної промисловості», — заявив він.
Дис-санкційний розлад
Після повномасштабного вторгнення США, ЄС та інші держави запровадили масштабні санкції проти Росії: олігархів, банків, оборонних підприємств та цілих галузей промисловості. Алюмінієва індустрія не стала винятком: у лютому 2025 року ЄС заборонив імпорт первинного алюмінію з Росії.
Але експорт глинозему до Росії — заборонений не був. І ця різниця між «імпортом алюмінію» та «експортом глинозему» виявилася ключовою.
2025 року цю прогалину намагалася закрити Латвія — але не змогла. Спроба запровадити заборону на експорт глинозему до Росії в рамках чергового санкційного пакету ЄС наштовхнулася на спротив: збереження статус-кво активно лобіювала Ірландія — єдина велика країна ЄС, де експорт до Росії, згідно з даними Євростату, після 2022 року не скорочувався, а зростав. 2024 року він перевищив 836 мільйонів євро, що на 155% більше, ніж у 2021-му.
Даніел Малхолл, колишній посол Ірландії у США, не приховує, що особисто лобіював збереження роботи заводу. «Принаймні на той момент це був один із небагатьох стратегічних активів, наявних в Ірландії», — пояснив він в коментарі партнерам з The Irish Times.
У парламентських дебатах в Ірландії у квітні 2022 року тодішній молодший міністр Ірландії з питань громадських робіт Патрік ОʼДонован (нині міністр культури) заявив, що Aughinish Alumina «не повʼязаний із жодною Російською імперією» і є важливим роботодавцем у його виборчому окрузі. Того ж року ірландська законодавиця Реада Кронін поставила пряме запитання: чому Росія купує так багато глинозему в Ірландії, якщо «такий експорт здатен сприяти вторгненню Росії в Україну»? Тодішній міністр торгівлі Саймон Ковені прямої відповіді не дав — лише зазначив, що експорт відповідає санкціям ЄС.
Водночас з початку повномасштабного вторгнення завод отримав кілька мільйонів євро державного фінансування з Інноваційного фонду Єврокомісії — на встановлення високовольтного електричного котла для декарбонізації виробництва. Єврокомісія від коментарів журналістам відмовилася.
З точки зору санкційного права, інструменти для зупинки таких поставок формально існують, пояснюють бельгійські експерти колегам з De Tijd. Так зване положення catch-all у Регламенті ЄС 2021 року про товари подвійного використання теоретично дає кожній державі-члену правову підставу зупинити транзакцію, якщо є підозри у кінцевому військовому використанні. Але на практиці цей механізм не застосовують, зазначає британський адвокат і фахівець із санкційного права Алекс Презанті: «Політики ЄС змушені шукати баланс між потенційним впливом санкцій на Росію та потенційним впливом санкцій на власні економіки держав-членів».
За його словами, подальших дій щодо глинозему вжито не було — «або тому, що ЄС вважав, що такий крок матиме недостатній вплив, або тому, що одна чи кілька держав-членів вирішили, що ця заборона суперечить їхнім національним інтересам».
Додатково, зауважує Презанті, ситуацію ускладнює існування в цьому ланцюзі компанії-посередника: «Якби RUSAL продавав продукцію безпосередньо виробникам зброї, обʼєднати 27 держав-членів для введення санкцій було б значно простіше».
Натомість між RUSAL і підприємствами ВПК стоїть «Алюминиевая сбытовая компания» — і, як зауважує юрист, саме такі посередницькі структури стають «класичним способом захистити компанію з торговельними інтересами в ЄС від можливих санкцій».
Показово, що в жовтні 2025 року президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала ЄС здійснювати моніторинг і накопичувати стратегічні запаси критичної сировини — зокрема глинозему — як засіб захисту від ворожих держав.
«Криза у сфері постачання критичної сировини — це більше не далека загроза. Вона вже на порозі», — заявила вона перед Європейським парламентом у Страсбурзі.
Владислав Власюк, радник Офісу президента України з питань санкційної політики, у коментарі KibOrg визнає: сам по собі глинозем, найімовірніше, не підпадає під чинні санкційні заборони. Але, на його думку, це не робить ситуацію прийнятною.
«Належить глинозем до товарів подвійного призначення чи ні — це не має жодного значення. Бо якщо субʼєкт підсанкційний, то токсичний і він, і всі його підприємства, — каже він. — Сам факт того, що це Дерипаска або його компанія, плюс співпраця із забороненими субʼєктами [російськими заводами ВПК] — цього вже достатньо, щоби вважати це неприйнятним».
На питання про алгоритм дій, якщо Україна отримає від ірландської сторони інформацію про незаконну діяльність RUSAL, Власюк відповідає прагматично: «Ми звʼязуємось з ірландськими партнерами, і вони відкривають офіційне розслідування. Це зазвичай триває кілька тижнів».
В Rusal Aughinish Alumina у відповідь на запит журналістів заявили, що завод працює «у суворій відповідності до всіх чинних законів ЄС, включно із санкціями, заходами експортного контролю та торговельними регламентами», мовляв, на підприємстві запровадили «надійну систему контролю за дотриманням санкцій і належної перевірки, що охоплює весь ланцюг постачання».
Олег Дерипаска на запит журналістів не відповів.
Розслідування підготовлено за участі Ілая Московіца, Міші Гагаріна, Інгрід Ґеркама, Хадіджі Шаріфе, Аліни Цогоєвої (OCCRP), Конора Галлахера (The Irish Times), Каура Марана (Delfi Meedia), Саймона Гудлі (The Guardian) та Ларса Бове (De Tijd).
