Сучасний вітчизняний кінематограф опинився на перетині двох потужних викликів: необхідності створювати ефективний ідеологічний продукт в умовах протистояння та гострої потреби у внутрішній реформі самої індустрії. Черговим каталізатором дискусій навколо розподілу державних коштів і якості вітчизняного контенту став фінальний етап фестивалю-пітчингу «Тисячовесна», що пройшов в Івано-Франківську.
Про проблеми прозорості конкурсу, конфлікт інтересів, зміну пріоритетів фінансування та розвиток українського кіно під час війни у програмі «Між нами» з Оленою Гаращук розповів режисер, письменник, журналіст та волонтер Олег Ущенко.
Мільярдні гранти та проблема «міжсобойчику»
Центральною подією культурного життя сезону стала державна ініціатива «Тисячовесна», на яку було виділено грантовий фонд у розмірі 4 мільярдів гривень. Проєкт мав на меті підтримати вітчизняних митців — від музикантів і театралів до художників та кінематографістів. Однак найбільше резонансу та критики викликала саме кіносекція.
За словами Олега Ущенка, який особисто брав участь у пітчингу (із семи залучених за його участю проєктів шість пройшли відбір), проблема конкурсу полягає не в самій ідеї підтримки культури, а в давній системній хворобі галузі. Понад 80% проєктів-переможців виявилися прямо чи опосередковано дотичними до членів самої відбіркової комісії.
Сформована ще у 2000-х роках група продюсерів та режисерів, яка тривалий час орієнтувалася на російський ринок, після 2014 року фактично зберегла контроль над фінансовими потоками. Це призвело до викривлення конкуренції, коли оцінювання проєктів перетворилося на закритий «міжсобойчик», а справді вартісні та патріотичні сценарії часто відсіювалися ще на підході.
Кіно як зброя: від «Юріка» до формувального контенту
В умовах повномасштабного протистояння українське кіно під час війни перестає бути лише мистецтвом чи розвагою — воно перетворюється на елемент національної безпеки. Показовим прикладом шкоди від неякісного або викривленого контенту Олег Ущенко називає стрічку «Юрік» про події в окупованому Маріуполі. Через спотворення реальності цей фільм згодом використовувався ворожою пропагандою за кордоном як “доказ” нібито м’якого окупаційного режиму.
Суспільство та держава мають високий запит на якісне жанрове кіно про сучасних героїв, видатних історичних постатей (як-от Іван Франко чи Сергій Корольов) та українську ідентичність. Потенційний інтерес глядача — колосальний: для прикладу, лише на оголошення про кастинг дітей для одного з нових кінопроєктів за три дні надійшло понад 1500 заявок. Особливо важливо орієнтуватися на молоду аудиторію віком від 12 до 35 років, яка формує свій світогляд через візуальний контент.
Формула реформи: як ефективно розподіляти бюджет
Щоб вивести галузь із кризи та зробити її дієвим інструментом інформаційного фронту, експерт пропонує чітко розмежувати завдання державних субсидій:
2/3 бюджету (60-70%) має спрямовуватися на масове, якісне жанрове та ідеологічно важливе кіно, яке працює на зміцнення національної свідомості, висвітлює історичну правду та формує позитивний імідж України у світі.
1/3 бюджету (30-40%) слід залишати для авторського, експериментального та фестивального кіно, яке представляє країну на майданчиках рівня Венеціанського чи Каннського кінофестивалів.
Крім того, орієнтиром для ринку мають ставати кінопрокатники та реальний глядацький попит, а не суб’єктивні вподобання обмеженого кола експертів. Досвід сусідньої Польщі, де функціонує прозора система Польського інституту кіно, доводить, що за умови системної та чесної роботи реформувати галузь і вивести українське кіно під час війни на новий рівень можна вже за 2–3 роки.
Ми писали раніше: Фільм «По батькові» покажуть на кінофестивалі в Торонто.
