Кожному виборцю відомо, що державна влада поділяється на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Ця аксіома демократії в українських реаліях часто перетворюється на інструмент для тих, хто звик силою примушувати до досягнення потрібного результату, а не жити за законом. Адже щоб бути справжнім «сильним світу сього», замало мати гроші — треба мати міцні зв’язки із владою.
Історія Петра Димінського, відомого олігарха-втікача, дуже цікава. Офіційно він не причетний наразі до законодавчої чи виконавчої влади. Його немає в стінах Верховної Ради, він не займає крісел у Кабміні. Більше того, він навіть не перебуває фізично в країні. Постає логічне запитання: як йому вдається так ефективно захищати свої українські інтереси та просувати бізнесові чи особисті питання, не маючи офіційного мандата чи посади?
Висновок напрошується один, і він невтішний для вітчизняного правосуддя: йому допомагають старі друзі із судової системи.
«Правосуддя» за викликом
Так, більше 8 років, він уникає кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 286 ККУ. Йдеться про ту саму жахливу ДТП 2017 року, у якій загинула 31-річна Наталія Тріла. Поки сім’я загиблої шукає правди, судова система недієздатна, справа впливового втікача здається затягнутою, «захованою» або просто «спущена на гальмах».
Ці зв’язки — це не просто «стара дружба». Це цинічний бізнес-проєкт, де захист комерційних інтересів Димінського в Україні відбувається на взаємовигідній основі. Суди стають парасолькою, яка прикриває активи олігарха від законних претензій держави чи конкурентів.
Чому Україна, а не Європа?
Можна було б подумати, що Димінський — черговий «ухилянт», який просто рятує свою шкіру. Але ні, вік уже не той, та й масштаб особистості інший. Справжня причина його тривалої присутності в українському полі (хоч і дистанційної) — фінансова.
В Європі, де Димінський зараз облаштував свій побут, існують правила. Там треба платити податки, дотримуватися прозорості та рахуватися з законом. Заробітки в ЄС — це важка праця в конкурентному середовищі. А от «качати бабло» у промислових масштабах, використовуючи схеми, тиск та монопольні переваги, можна тільки в Україні.
Схема «дистанційного керування»
Як це працює? Петро Димінський діє через цілу мережу підставних осіб — «фунтів», які формально володіють його активами. Це люди, які не вчиняли смертельних ДТП, не перебувають у міжнародному розшуку і мають «чисті» біографії. Саме через них він зберігає вплив на енергетику, нерухомість та інші прибуткові сфери української економіки.
Поки олігарх насолоджується життям на віллах Греції чи в Юрмалі, в українських судах продовжують ухвалюватися рішення, які дозволяють його капіталам розмножуватися. Судова система здається безсилою перед владою Димінського, а рішення приймаються не в інтересах народу, а за дзвінком із-за кордону.
Замість епілогу
Чи може країна, що прагне до ЄС, миритися з тим, що людина, яка підозрюється у вбивстві на дорозі, продовжує впливати на її внутрішні процеси? Поки є шалений тиск на суд, доброчесні судді не можуть почуватися захищеними, а, Україна залишатиметься для закордонних Карабасів, просто зручним «полем гри», де перемагає той хто переступає закон, оскільки відчуває цілковиту безкарність. Чи знайдуться судді, які не гратимуть за правилами олігарха-втікача?
