В Україні здавна варять кавуновий бекмес, який є традиційним продуктом греків Приазов’я.
“Готували його найчастіше так: у кориті, в якому лежить “дикий камінь” (найчастіше граніт), з якого не утворюється пісок, розбивали кавуни чи дині”, – розповідає Daria Krikunova.
Опісля м’якуш перетирали руками, відокремлюючи від кірок. Потім отриману суміш проціджували та варили у казані до темно-коричневого кольору та інтенсивного солодкого смаку.
У селі Мангуш (Донецька область) кавуни нарізали на кубики, варили, а потім витягували та просушували, в результаті чого виходили своєрідні цукати — рачель.
Пані Daria Krikunova каже, що бекмес був елементом свята українських греків “бідікопул” (у перекладі “мишеня”), яке відзначали на 25 день після Великодня або на Трійцю. Мишенят із тіста катали з гірки, щоб визначити, чи буде хороший урожай. Цей звичай був знайомий грекам Донбасу, Приазов’я та Криму.
Але, крім того, що бекмес був елементом етнічної кухні, він у певний час став важливим елементом виживання. Йдеться про Голодомор 46–47 років. На Донбасі під час Голодомору він заміняв собою відсутній цукор.
Крім України, бекмес характерний для кухні Узбекистану, Таджикистану та Туреччини.
Цікаво те, що в результаті у готовому бекмесі смак кавуна вже не відчувається. Дуже сильно проявляється карамель, гарбузові ноти та медова інтенсивна солодкість.
