У грудні 2024 року Правий Берег опублікував розповідь добровольця Романа Соломонюка про те, як він пішов у СЗЧ через дії полковника із совковим стилем керівництва, що призвели до занепаду бойового підрозділу. За пів року, що минуло від публікації, Романові вдалося повернутися на службу, але він зіткнувся з ігноруванням із боку ВСП і формальним підходом до розгляду справ СЗЧ. Перевірка діяльності командира жодних результатів не дала.
Досвід Романа Соломонюка, описаний нижче від першої особи, показує, як на практиці працює система повернення військових в армію після самовільного залишення частини, – пишуть Тексти.
Як “паркетний” командир за два місяці знищив боєздатний підрозділ, – розповідь бійця в СЗЧ
Кілька місяців, щоб відновитися на службі
Після публікації мені та моїм побратимам знадобилося кілька місяців для того, щоб відновитися на службі в іншій військовій частині. При цьому ми не переховувалися, не ухилялися, радше навпаки, написали кілька колективних звернень до ВСП (Військової служби правопорядку), ДБР (Державного бюро розслідувань) та інших служб і навіть особисто прибули до Західного територіального управління ВСП у місті Львові.
В усіх зверненнях ми викладали причини, які змусили нас залишити частину. Жоден з органів не бажав їх розглядати. Це, очевидно, наслідок змін, ухвалених ВРУ наприкінці 2022 року, які залишили солдатові тільки одну опцію — бути покараним, незважаючи на конституційні права.
(Йдеться про Закон України № 2839-IX, який було ухвалено в грудні 2022-го і який набрав чинності на початку 2023-го. Цей закон наразився на критику правозахисників і військових, оскільки фактично скасував можливість пом’якшення покарання та умовного звільнення для військових, що позбавляє їх права на справедливий судовий розгляд. — Ред.)
Як свідчать окремі випадки судової практики, для багатьох добровольців, які на початку вторгнення самі прийшли у військо й втратили здоров’я, цілком реальною є перспектива отримати термін у в’язниці.
ВСП І ДБР ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ВІДПОВІЛИ ПО СУТІ
ВСП і ДБР жодного разу не відповіли по суті. По факту пропонували лише одну опцію — повернутися в частину, де на керівних посадах залишилися люди, які погрожували «знищити», «стерти», «втопити» нас і присвоювали наше майно.
Те саме пропонували у ВСП навіть тоді, коли мені й побратимам вдалося отримати згоду кадрового центру ЗСУ через «Армія+» на переведення в іншу частину. ВСП все одно пропонувала спочатку повернутися в попередню.
Найцинічнішими здавалися пропозиції здорового на вигляд майора львівської ВСП, кадрового військового, який займається перекладанням паперів глибоко в тилу.
На моє застереження, що я не можу повернутися під командування людини, яка бездумно ризикує життям людей і є глибоко некомпетентною, він відповів приблизно ось що: «Ну це ви так думаєте. Він же, вимагаючи скупчень у зоні бойових дій, нічого конкретно не порушив. Ніхто ж із вас не загинув».
Зрештою, подолавши купу перепон, таки вдалося поновитися на службі.
Як працює система
Багато широко розпіарених тез про «автоматичне скасування кримінальної відповідальності», «повернення за три дні», м’яко кажучи, не відповідають дійсності.
Мені та моїм побратимам «пощастило», оскільки, ймовірно, завдяки старанням згаданого в нашій історії полковника Козакевича проти нас було відкрито провадження ДБР уже через три доби після залишення частини. Тому нам було простіше рухатися далі.
Проти тисяч інших такі провадження часто не порушуються, навіть коли люди вже повернулися на службу. Частина просто виключає їх зі списків. Такі люди нерідко не перебувають навіть у розшуку.
Тож уже після повернення в «нову» частину або ж після звернення до ВСП лише починається процес «відкриття провадження» через прокуратуру чи ДБР. Після того проводиться «слідство».
Як правило, завдяки посиленню кримінальної відповідальності для солдатів наприкінці 2022 року «слідство» зводиться до одного: «Винен, каюсь, усвідомлюю!». Опції «розібратися з причинами» по факту не передбачено.
Допоки таке «слідство» не завершиться, військовослужбовця на службу не повернуть. Він може кілька місяців провести в резервному батальйоні (і це в умовах катастрофічного браку особового складу). І весь цей час фактично не отримує жодних коштів. Особливо важко тим, хто має сім’ї, бо їх банально ні за що утримувати. Солдат, який вдруге повірив державі, є «заручником і кріпаком».
Загалом складається враження, що резервні батальйони створили спеціально для того, щоб комплектувати «непопулярні» бригади, які часто мають великий відсоток СЗЧ. Або для того, щоб забезпечити «роботою» поза фронтом велику кількість офіцерів. Значно простіше було б дати право самим бригадам укладати контракти з особами, які повернулися із СЗЧ добровільно. Однак Міноборони з якихось причин не хоче цього робити.
ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ ІЗ СЗЧ ЗАКРИВАТИ КРИМІНАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ НЕ ПОСПІШАЮТЬ
Окрема тема — порушені ДБР кримінальні провадження. Їх не поспішають закривати. Вони «висять». Мій слідчий відповів мені приблизно ось що: «Давайте ви служіть, а після війни якось розберемося».
Як держава трактуватиме наявність такої справи, наприклад, у разі поранення чи загибелі — питання відкрите. Єдина можливість — самостійно звернутися з клопотанням до прокурора, а після того, як твою заяву пофутболять, закривати провадження і вилучати інформацію про нього з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за рішенням суду. Це довгий процес, що потребує певних юридичних знань.
ТИ МОЖЕШ ХОДИТИ НА БОЙОВІ ЗАВДАННЯ, АЛЕ ВОДНОЧАС ПЕРЕБУВАТИ В РОЗШУКУ
Інакше матимеш проблеми. Наприклад, у деяких областях час від часу хтось із моїх побратимів, які повернулися на службу, досі спливають у базах розшуку поліції. Тобто, повернувшись на службу після СЗЧ, ти можеш кілька місяців ходити на бойові завдання, сидіти по два-три тижні на позиції. Тобі держава видала зброю, але розшукує тебе як злісного ухилянта. Коли ми вкотре дізналися про «перебування в розшуку», звернулися до поліції.
В одному з відділків нам підтвердили інформацію, що одного з моїх побратимів, який повернувся із СЗЧ і вже виконує бойові завдання, досі розшукують. Щоб зняти його з розшуку, начальник райвідділу запропонував мені написати розписку. Мовляв, я такий-то такий, отримав такого-то бійця в розпорядження підрозділу для подальшого проходження служби. Здається, що це смішно, але насправді це сміх крізь сльози.
Страх і кругова порука
Очевидно, що опція «ми винні», бо «не зрозуміли глибокого задуму деяких осіб», які розвалювали наш підрозділ і присвоювали наше майно, жодному з нас не підходила. Тому й було написано кілька десятків колективних звернень у різні служби. Але все зводиться до того, що таке звернення скеровується в бригаду. Там зазвичай роблять формальну перевірку, фальсифікують докази і відповідають, що «заявлені факти не підтвердилися».
Відповідь про непідтвердження заявлених фактів на одне зі своїх звернень через гарячу лінію Міноборони я отримав ще до проведення службової перевірки. І таку саму відповідь отримав через два місяці вже після її проведення.
Цікаво, що в матеріалах цієї перевірки було вказано, що зі мною не змогли зв’язатися для взяття свідчень, хоча я не раз давав їх у письмовій формі. Навіть дозволяв записувати на диктофон людині, яка проводила перевірку.
Чому так відбувається? Більшість тих, хто проводить такі перевірки, принаймні в моїй колишній бригаді, панічно бояться брати участь у бойових діях. Тому роблять те, що накаже начальство, свідомо йдуть на порушення, бояться, що самі можуть стати об’єктом кримінального переслідування.
Матеріали службової перевірки за моїм запитом підписувала людина, яка сама є об’єктом службової перевірки. Згаданий у попередній статті заступник командира бригади з питань морально-психологічного забезпечення запитував у свідків: «Нащо ти даєш свідчення? Воно тобі треба?».
Наскільки вдалося зрозуміти з розмов із людьми з інших бригад ТРО, переважно з добровольцями, які не сприймали совка, хамства, розкрадань і саботажу, це поширена ситуація.
Покарання — це переведення з підвищенням
Завдяки ще «старим» званням пострадянської України на посади потрапляють люди без відповідних моральних та управлінських якостей. Ті, кого раніше вигнали з армії через професійну невідповідність, зараз можуть повертатися. Вони, як правило, не мають здобутків у цивільному житті, але дістають необмежену владу в армії. Максимальне покарання для них — перехід в іншу бригаду, часто з підвищенням. Вони ж формують відповідну «команду», де обирають не за принципом професійності, а за принципом особистої відданості.
У моїй попередній бригаді завдяки «відданості» на майорській посаді служить людина, яка навесні 2022-го кинула своїх людей на позиції під час першого ж обстрілу. Командиром розрахунку призначається людина, яка в бойових умовах впадає в паніку, я це не раз бачив. Головне — це відданість шефу. У частині було багато випадків СЗЧ, але ніхто не розслідував причин. Врешті керівництво або залишилося на своїх посадах, або пішло на підвищення, отримало нагороди й активно просувається вгору.
Такі приклади описував відомий британський військовий теоретик Норман Діксон у книжці «Психологія військової некомпетентності». Автор на основі багаторічної служби, а також дослідження історії армій і воєнних кампаній пояснює, чому в закритій армійській системі часто просуваються посередності, як вони впливають на ухвалення хибних рішень і як вирішити цю проблему. Праця Діксона лягла в основу реформи армій НАТО, однак в Україні її мало хто читав. Зрештою, читання — це не головна риса «совкових командирів».
По факту домогтися об’єктивності, справедливості дуже важко. Потрібно мати широкі юридичні знання, постійно підозрювати і збирати докази. В умовах війни, коли доводиться виконувати робочі бойові завдання, на це зазвичай немає часу. І «совкові командири» цим користуються.
Словник армійського совка
Насамкінець невеликий словничок, який характеризує «совкового офіцера» незалежно від віку. Збірний образ такого командира описав військовий Слава Курбанов у фейсбук-дописі «Солдати — це гівно, їх треба п*здити».
Нижче зібрані фрази, які доводилося чути як мені самому, так і побратимам із різних військових частин, котрі відчули на собі прояви «маленької радянської армії», яка вперто існує поруч із карколомними змінами в українському війську.
«У мене вислуги більш ніж тридцять років» або «Я тридцять років в армії»
«Я полковник і не збираюся тобі нічого пояснювати»
«Солдата треба за…ти, щоб у нього не було часу думати»
«В армії не діють Конституція і якісь там конвенції — є тільки статут»
«От ти розумний, сієш смуту серед людей, а вони не вміють користуватися законами»
«Твоє завдання не думати, а виконувати»
«Це, може, ви там у 22-му були якісь там добровольці, а зараз усе змінилося»
«Надо ізучать опит втарой міравой, как мєня в акадємії учілі»
«Мені нічого не буде, бо я полковник»
«Я тебе згною. Я тобі не заздрю. Добре подумай, у тебе родина, діти»
«Серед нас є під*р, якому погано служиться»
«Хай тут не буде ні одного, але махновщини я не потерплю»
«Менше людей, менше засобів, менше роботи, мене менше за***ть»
«Це не наша проблема, а проблема мобілізації»
«Солдат має боятися»
«Нам завтра замість цих нових пришлють»
«Напиши рапорт. Хай це буде їхня проблема»
«В армії нічого твого немає»
«Чого ти жмеш? Це ж все волонтерське. Ще пришлють»
«Я так всьо оформив, що до мене не може бути жодних питань»
«Мені пох…, що там написано в законі чи наказі, роби так, як я кажу»
«Мені не цікаво, скільки там по факту і чого є, мене цікавить, що передбачено штаткою»
Це далеко не повний перелік. Але загалом для когорти «совєцьких командирів» характерні схильність до брехні та лицемірства, боягузтво, нездатність брати на себе хоча б якусь відповідальність.
