Багато років тому в інтернеті, воєнний журналіст, український режисер та продюсер, тернополянин Михайло Ухман побачив світлину, на якій був зображений військовий з ведмедем на шиї. Спочатку він подумав, що це фейк, комп’ютерна графіка, проте згодом зрозумів, що фото реальне.
На фото був зображений Василь Білінчук на псевдо “Сибіряк”, воїн УПА, шлях якого – це суцільна боротьба з московськими окупантами.
Його історію Михайло Ухман розповів у Фейсбуці.
Василь Білінчук народився у 1926 році на Івано-Франківщині. У 1941 році Василя разом з сім’єю, крім старшого брата Дмитра, радянські окупанти вислали на Сибір. Там Василь поводився, як бунтар, бився з наглядачами. Йому пощастило, що був неповнолітнім, тому не отримав більшого терміну.
В 1944 році зумів повернутися в Україну і зразу ж вступив до сотні УПА, якою командував його брат Дмитро Білінчук “Хмара”. Він був кулеметником, мав величезну силу і добре серце. Московити в своїх документах називали його “Атлет”. Оскільки Василь гарно розмовляв московською мовою, він часто проводив розвідувальні дії і виконував спецзавдання.
“Під час одного походу, Василь знайшов в Карпатах знесилене ведмежа. Його маму вбили московські окупанти, коли шукали повстанців. Тваринка втікала і натрапила на боївку “Хмари”. Василь не вбив ведмежатко, а почав доглядати. Для початку, він спробував нагодувати тваринку пляшечкою молока і йому це вдалося. Згодом, ведмежа їло ту їжу, яку споживали українські воїни. Оскільки повстанський загін переходив з місця на місце, Василь брав ведмедя на плечі і носив з собою. Весною, тварина одужала і Сибіряк відпустив ведмедя в гори”.
На жаль, земний шлях Василя закінчився у 1952 році. Василь попав в засідку і був вбитий окупантами кулеметною чергою. Вони так боялися його, що навіть не намагалися захопити Василя в полон.
Перед смертю в Сибіряка народився син, якого він встиг тільки раз побачити. Його теж назвали Василем. Для українських читачів він буде відомий, як Василь Білінчук (молодший) – автор сценарію українських фільмів: “Залізна сотня”, “Нескоренний”, “Вишневі ночі”, пише Михайло Ухман.
Вже у Василя Васильовича народився син Орест Білінчук, який пішов воювати проти московських окупантів в сучасній війні і взяв собі псевдо “Сибіряк”, як і його легендарний дідусь.
Військовий шлях.
Орест Білінчук народився в травні 1994 року в місті Фастів, що на Київщині. Там і проживав до початку війни. Коли йому виповнилося 20 років, він доєднався до захисників Майдану під час Революції гідності.
Ось що розповідає про Ореста його подруга, українська поетеса Олена Герасим’юк:
“Ми будували першу нашу барикаду. Згодом, вона була знесена одна із перших, коли «беркут» штурмував нас з Інститутської. І знесена вона була 11-го числа, тобто буквально за тиждень, після початку будівництва. Паралельно, ми робили такі саморобні лати, тому що нас били. І вважалося, якщо під куртку засунути якісь журнали чи дошки, то при ударі не поламають кістки. Я пам’ятаю, як Орест приніс оці коротесенькі дошки, і я цілий вечір примотувала їх поверх його куртки. Вони до речі пригодилися йому наступного дня, коли Орест зголосився ходити в Маріїнський парк, шукати «тітушню», яка «кошмарила» наших активістів”.
Після початку московсько – української війни, Орест з друзями займався волонтерською діяльністю. Їздив на передову біля Дебальцево, Попасної, Іловаська, Маріуполя. Закінчивши навчання, працював на різних роботах, щоб забезпечити сім’ю. З початком повномасштабного московського вторгнення, долучився до лав оборони України.
Три роки Орест воював на різних бойових посадах. Спочатку, як сапер, згодом стрілець і в кінці – бойовий медик. У вересні 2023 року, Орест прийняв військову присягу у складі 4-ої бригади “Рубіж”.
Сибіряк (молодший) воював на теренах Луганської, Харківської і Донецької областей. Він знищував московського агресора так, як це робив його дідусь Василь, дядько Дмитро. Був кілька разів поранений, але підлікувавшись, знову повертався на війну. Повставав, щоб продовжувати бій.
На жаль в червні 2025 року, Орест рятуючи своїх поранених побратимів, отримав поранення несумісні з життям.
“Московські окупанти знищили ціле покоління сім’ї Білінчуків. Спочатку в бою за Україну загинули Василь і Дмитро. Потім від хвороби помер Василь Білінчук. І цього року, наша країна втратила Ореста. Саме тому, ми маємо помститися за всіх цих хлопців, які воювали за Україну. Саме тому, ми маємо завершити наш шлях перемогою в пам’ять про всі покоління українців, які вели боротьбу. Саме тому всі, хто не може воювати, повинні підтримувати наше воїнство матеріально, морально. Підтримувати, щоб знищити ворога, інакше – ворог знищить нас”, йдеться в дописі.
