До повномасштабного вторгнення тернополянина Андрія Підлужного знали як талановитого співака, композитора, продюсера, телеведучого та фронтмена легендарного гурту «Нічлава». Сьогодні він — офіцер відділу комунікацій 11-го Армійського корпусу ЗСУ.
У відвертому інтерв’ю для «Українського радіо» (матеріал Суспільного) захисник розповів про свій шлях від митця до воїна, про першу відпустку за три роки, специфіку бойової роботи та бачення сучасної мобілізації.
Про інтеграцію в армію та іронію долі
Андрій Підлужний згадує, що його військовий шлях розпочався з тернопільської 44-ї окремої артилерійської бригади. Одягнувши однострій, він відчув дивовижний внутрішній спокій та зв’язок із минулим.
Андрій Підлужний про відчуття форми:
«Коли я вже одягнув форму, то в мене таке відчуття було, що я в ній десь на реінкарнаційному рівні вже був раніше. Для мене величезна честь носити її. І коли до нас приїжджали артисти, то я вже на них дивився як військовий: думав, що це за патлаті приїхали, хоча сам колись був таким».
Доля дивним чином повернула музиканта на Донеччину. У 1993 році він виступав на фестивалі «Червона рута» в Донецьку, а тепер виконує бойові завдання на тому ж напрямку — поблизу Дружківки, Краматорська та Слов’янська.
Бойові будні: Чорний ліс та «математика» артилерії
Військовослужбовець поділився досвідом роботи у Запорізькій області, де за три кілометри від передової координував вогонь під постійними обстрілами та загрозою дій ворожих ДРГ.
Робота в кунгу: Перебуваючи у замаскованому капонірі в спеціальній машині-будці, оснащеній екранами та програмами, офіцер передавав координати артилеристам для подавлення ворога.
Міжнародні вишколи: Андрій брав участь у навчаннях з іноземними інструкторами, проте зазначив, що вже на другий день іноземці самі сідали слухати українців. Бойовий досвід ЗСУ, зокрема у роботі з дронами, сьогодні є унікальним і неоціненним у світі.
Найстрашніша зброя: За словами офіцера, найбільшу загрозу та руйнування на фронті зараз несуть російські керовані авіабомби (КАБи), які буквально знищують міста.
Про людей на Сході та ставлення до мобілізації
Андрій зізнається, що війна повністю змінила його уявлення про Донеччину. Він відзначає неймовірну чистоту міст і привітність людей, які опинилися у скрутному становищі через терор окупантів. На тлі кадрового голоду в армії офіцер схвально відгукується про нові підходи до залучення людей у військо.
| Проблема на передовій | Шлях вирішення, який працює | Позиція бійця |
| Брак особового складу та негатив від примусової «бусифікації». | Цивілізований рекрутинг через прозору систему вибору вакансії та повагу до добровольців. | «Є довіра, є бажання — і люди йдуть самі». |
Музика під час війни
Співати на фронті Андрій Підлужний наразі не має внутрішнього бажання — каже, з початком великої війни творчість «як відрізало». Проте він дистанційно долучається до важливих культурних проєктів друзів:
Допоміг записати Сашку Положинському реквієм «Прощай, мій друг» — присвяту всім загиблим колегам-митцям.
Допомагав Тоні Матвієнко у створенні пісні про її видатну маму, легендарну Ніну Матвієнко.
Попри важкі психологічні кризи та двоякі відчуття від першої за три роки відпустки у мирному тилу, Андрій Підлужний залишається вірним присязі: «Якщо сказав “А”, має бути і “Б”. Тому тут без вагань повертаюся і знову включаюся в службу».
Ми писали також: Музична історія та дипломатія: у Тернополі пройшов показ фільму «Перший джаз» до 111-річчя Богдана Весоловського.
